Читати книгу - "Відлуння у брамі"

озирався, відкидаючи довгі сиві пасма з чола, але коли стежина вийшла на відкриту рівну місцину, впевнено попрямував розмашистим кроком, дивлячись тепер лише перед собою. Олег, поза тим, слідкувати за ним не наважився. Понад берегом характерник бігцем рушив до гаю. Зо три рази він визирав з-за обриву — переконатися, що шаман нікуди не звернув зі свого шляху. Діставшись узлісся, Олег пірнув у гай, сподіваючись пропустити шамана поперед себе, а тоді піти за ним назирці до хижі. В очікуванні парубок причаївся за товстою осикою. Але чаклун раптом зупинився, сторожко дослухаючись до чогось, а тоді притьмом сховався у ліщиновому підліску. До Олега долинув кінський тупіт, що наближався з боку Кремляді. * * *

Ранком «Спас» пришвартувався у Дніпропетровську. Щойно Гордій з Мечиславом ступили на щербаті плити набережної, як до них підійшов довготелесий молодик у стильному сірому костюмі та блискучих чорних черевиках.

— Пан Гордій Погребняк? — запитав він, офіційно звертаючись до старшого характерника.

— Так, — поглянув на непроханого співрозмовника Гордій, а Мечислав трохи подався наперед, відсуваючи незнайомця від дядька.

— Мені потрібно з вами переговорити, — молодик показав розгорнуту книжечку службового посвідчення та зачекав, доки Мечислав прочитає напис.

— А нам із Вами — ні, капітане, — насупився молодий характерник. — Ходімо, дядьку, він із СБУ!

— Чекай, — зупинив його Гордій. — Про що Ви хотіли побалакати?

— Наприклад, про Йосипа Бланка, а ще — про недавні теракти.

— У такому разі, пане капітане, ходімо на яхту, — старший характерник повернувся на трап.

За ним, не озираючись, рушив і Мечислав. Офіцерові нічого не лишалося, як також піднятися на облавок. Розмовляли на кормі, посідавши у плетених із лози кріслах за столом, також плетеним.

— Як Вам відомо, пане Гордію, — капітан звертався лише до старшого, ігноруючи присутність Мечислава, певно трохи образився на його задерикуватість, — ранком у п’ятницю в нашому місті сталися чотири вибухи. Виконавців терактів уже затримали, але у замовників були ширші плани…

— До чого тут ми?.. — перервав його Мечислав.

— А я, зі свого боку, припускаю, — вів далі капітан, пустивши повз вуха це запитання, — що ви паралельно ведете своє розслідування. Не будемо гаяти часу на з’ясування, чому я так вважаю. Також скажу, що вам переказував вітання згаданий вже пан Йосип Бланк. Пам’ятаєте його?

— Припустимо, що пам’ятаємо, — Гордій поглядом попросив племінника помовчати, — але мене більше зацікавили Ваші слова про замовників терактів і про їхні широкі плани.

— Про них саме Бланк мені і розповів. Зараз він зачаївся. Я ледь розшукав електронну адресу, за якою Йосип нарешті відповів мені на лист.

— І з його відповіді Ви дізналися, зокрема, про нас, — припустив Гордій.

— Ну, не лише з неї. Ваша група не перший рік під, скажімо, під епізодичним нашим моніторингом, — визнав капітан. — Та зараз, панове, це несуттєво.

— Чому ж? — ледь звів брови старший характерник. — Ви стежите за нами, хм, «епізодично», але заявляєте, що це несуттєво. Тим паче за таких обставин! — У Гордія задзвонив телефон і він, поглянувши на дисплей, відійшов до огорожі переговорити.

— А може, Юрію, ви саме нас і запідозрили? — Мечислав скористався нагодою спровокувати капітана.

— Сам подумав, що сказав, Мстиславе!..

— Я Мечислав!

— Даруй, мені говорили, що вас із братом неможливо розрізнити…

— Хто казав?

— Та не про те зараз! Якби вас направду підозрювали, то ми б із вами не на цій посудині говорили. Шахсуваров повідомив Бланка, а той мене, що це акція залякування. Нею сусідній самодержець намагається дестабілізувати ситуацію в Україні, щоби її було простіше знову повернути під владу Імперії.

— Така думка і нам видається цілком вірогідною, — Гордій повернувся до розмови, — момент обрано слушний. Україна, попри дикунство її влади, та й народу, щиро сказати — теж, нині отримала шанс увійти до родини європейських народів. Росія своїми дурнуватими зазіханнями сама відштовхує від себе колишні республіки Союзу. Скажіть ваша Служба може цим замірам щось протиставити?

— А що можете ви, панове характерники?

— Тобі що, Юрію, Бланк порадив саме до нас звернутися по допомогу в цій справі? — здивувався Мечислав.

— Бланк лише сказав, що на вас можна покластися, коли йдеться про інтереси країни…

— Дожилися! Бланк дає нам рекомендації для есбеушника! А на тебе, капітане — можна покластися, коли йдеться про інтереси країни? — далі присікувався Мечислав, і цього разу Гордій не стримував задерикуватого небожа.

— Щоб ви знали: я сюди прийшов без відома свого начальства! — запально мовив капітан.

— Справді, — іронічно запитав Мечислав, — то може, нам слід передзвонити твоєму начальству і запитати його про це?!

— Брейк, молоді люди! — подав команду боксерського рефері Гордій. — Припустимо, Юрію, що Ви тут із власної ініціативи. Вам, безумовно, добре відомо, що ми не довіряємо вашій Службі. Тож скажіть: навіщо Ви нав’язали нам цю розмову?

— Вам нав’яжеш, — буркнув капітан. — Коли ми з вами дійшли однакового висновку щодо замовника, то гадаю, для попередження подальших його акцій було б доцільно оприлюднити… звідки ноги ростуть.

— Оприлюдніть, — знизав плечима Гордій.

— Ви ж розумієте, панове, що Служба не може цього зробити офіційно!

— Отже, Юрію, ти хочеш використати нас у ваших шпигунських ігрищах, — впер лікті у стіл Мечислав.

— Скажіть, капітане, —