Читати книгу - "Слідами вигнанця"

class="book">— Нгвуно повинен умерти! — просичав він,_ А біла» людина не дозволяє! Погано робить біла людина!..

Павел знову спробував загодити невблаганного тубільця.

— Нгвуно й так уже он скільки поневіряється. Досить з нього. Я йому пробачаю. Хлопцеві треба допомогти, й він стане добрий бана. Ось побачиш — виправиться! Нгвуно ж таки не вбив мене. Дивись — я живий і здоровий!

Капоко похмуро мовчав. Нарешті звів на географа свої розумні очі, а на виду йому застигла презирлива посмішка:

— Наш вождь мудрий, гамба! Він каже: з лихої людини не зробиш доброї!

— Нгвуно не лихий. Зіщулившись, негр просичав:

— Гомба-гомба! Він збирався вбити білу людину — друга нашого племені. Біла людина навчила нас швидко робити списи. Біла людина врятувала плем'я від ворогів. Знищила негідника Комба, який привів лихих білих у Слонячу долину. Нгвуно хотів прошити гамбу отруйною стрілою! А гамба неначе забув про це. Ні, гамба, так ми розгніваємо доброго духа!

— І всіх ви так караєте? — спитав Павел.

— Усіх! — відповів хлопець. — Тільки Комбові спочатку пощастило. Бенгас прогнав його, бо Комбо нишпорив по чужих хатинах і не хотів працювати на громадських землях.

— То й добре зробили, що прогнали, — проказав Павел, але Капоко не погодився.

— Комбо повинен був умерти! — відрубав хлопець. — Бенгас зробив помилку! Залишив підлотника живим, а Комбо взяв та й пішов до лихих білих. Лихі білі дали йому гарного намиста, й він привів їх до лібати племені. Білі вбили Маванду. Через те Бенгас став сумний і побачив, що зробив помилку. Якщо не вб'ємо Нгвуна, ця гієна вчинить так само, як і Комбо!

— Нгвуно ж не злодій! — заперечив географ.

Сердито стиснувши губи. Капоко виплюнув бетелеву жуйку.

— Нгвуно — ще гірший за злодія, гамба! Його посів лихий дух.

Слова молодого тубільця були прості, але мудрі. Аж тепер Павел остаточно збагнув, чому Маванда саме Капока обрала за нареченого. Капоко виявивсь не лише хоробрим, але й розумним хлопчиною.

Носії вже підходили до селища. Нгвуна там не було й сліду. Двічі юнаки зупинялися й чекали Гаму з Лією, які вже ледве несли Камбелу. Та неподалік хатин вони несподівано рвучко звернули вбік і майнули до річки, ввесь час озираючись і вимахуючи списами. Павел, Капоко та Домбо дуже відстали. Помітивши оте вимахування, Домбо зупинивсь і щось на всю горлянку загукав до передніх. Гама відповів йому так само голосно.

— Чому вони втікають геть від селища? — спитав Павел.

Показуючи рукою на хатину, Домбо схвильовано вигукнув:

— Ой гамба, це не селище!

— Як то? Я на власні очі бачу хатини! Це таки лібата!

— Ні, ні, — всміхнувся Домбо. — Це лібата, але муращина! Ой, мурашки дуже, дуже кусатись!

Павел нарешті збагнув, що вони підходили до поселення термітів. Така колонія їм траплялась уперше. Чи пощастить удруге, чи ні — хто знає. І географ вирішив як слід роздивитись оте «селище», хоч тубільці й зняли лемент, застерігаючи від нерозважливого кроку. Побачивши, що Павел простує до «селища», Домбо від жаху аж очі витріщив, потім, повагавшись, таки наздогнав його й пішов поруч — не хотів лишати свого гамбу самого в таку небезпечну хвилину.

Терміти, або, як їх ще помилково називають, «білі мурашки», виділені вченими в самостійний розряд комах, живуть у тропічних районах Азії, Америки й — здебільша — Африки. Відомо понад сотню видів термітів, які різняться за своєю структурою та за будовою свого житла.

Гарні конічні фортеці, що здіймались угору на добрих три-чотири метри, зацікавили Павла оригінальною конструкцією. Він без вагань ще здалеку визначив їхніх мешканців — «войовничі» терміти. Й не помилився. Чудові багатоповерхові споруди населяв саме цей різновид комах.

Кожен термітник, зведений з міцної вогнетривкої глини, гладенько вишпаруваний по околу грубим шаром жилявої штукатурки, за внутрішньою будовою перевершував найсучасніші споруди людей. Багатоповерховий, з безліччю великих і малих кімнат, з прямими та звивистими, наземними й підземними ходами та переходами, він забезпечував мешканцям чудові умови для роботи й відпочинку, охорони, збереження харчів за будь-яких кліматичних умов.

Термітники аж гули від незліченних войовничих мешканців. Сторожа, що стояла на варті, відчувши підозрілі кроки, вдарила на ґвалт. Комашня сипонула на тераси й загрозливо стригла гострими щелепами. Мешканці дивних фортець ладнались зустріти небажаних відвідувачів лютою атакою. А зсередини термітників виповзали нові й нові загони.

Зупинившись перед першим-ліпшим термітником, Павел з цікавістю розглядав його. Він уже знав, що будівельний матеріал комахи виготовляють самі, замішуючи його на власній слині між щелепами. Глина від кислої слини стає міцна й жилява, витримує й тропічні зливи, й спеку, й вогонь на випадок пожежі. Всередині розташовані казарми для воїнів та житло для робітників, попід терасами вишикувалися зерносховища та комори. Вся ця частина гнізда підтримувалась міцними стовпами з того ж таки вогнетриву. На горішніх поверхах містилися просторі учбові зали та салони відпочинку. В самісінькому центрі була простора кімната із склепистою стелею. Тут перебуває мати багатодітної родини. Вона відкладає від п'ятдесяти до шістдесяти тисяч яєчок. Коли з них повилуплюються личинки, сторожа розбиває двері «пологового будинку» й звільняє матір, а кожну личинку поселяє в окремій кімнатці.

Всередині було видно цілу колонаду, широкі двері, підпори та сходини.

Поверхи також сполучались між собою сходинами та галереями. Спеціальний хідник вів з першого поверху до підземної вулиці, яка виходила на поверхню десь далеко від термітника.

Обійшовши навшпиньки круг селища, Павел зупинився біля одного термітника, де варта ще не встигла підняти всіх на сполох.

Діставши кишеньковий ножичок, він обережно відколупав з гарної тераски шматочок будівельного матеріалу. Але це не уникло пильного ока сторожі. Помітивши зруйноване місце, вона негайно подалась до казарм, і звідти вийшов розвідувальний загін; його бійці, добре обстеживши розміри пошкодження, негайно метнулися сповіщати про це мешканців будинку. За секунду-другу ввесь термітник загрозливо загув. Незліченні комашині полчища завирували, вистромлялись надвір, люто скрегочучи щелепами. Кілька загонів маленькими групками збігли на стріху.

— Нападатимуть на нас, гамба! — попередило негреня. — Тікаймо!