Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

я бачу в перспективі, а саме, що нам з причин лояльності до нашого союзника Росії доведеться вже за кілька днів оголосити війну Фінляндії. Якщо ми це зробимо, то справді провадитимемо воєнні дії, як цього потребує ситуація. Цілком певно, що ваше військо просунулося вже настільки, що вашу безпеку під час війни гарантовано, і могло б тепер зупинитися і припинити бойові дії. Не треба публікувати про це жодної заяви, а варто просто цілковито припинити бойові дії й негайно зупинити військові операції, цілком достатньою підставою для чого є сувора зима, і цим де-факто вийти з війни. Сподіваюся, що я можу переконати Вашу Ясновельможність у тому, що ми переможемо нацистів. Я відчуваю набагато більше оптимізму, ніж 1917 чи 1918 року. Для багатьох англійських друзів Вашої країни було б дуже прикро, якби Фінляндія опинилася на лаві підсудних разом із винними й переможеними нацистами. Згадуючи наші приємні розмови і листування стосовно минулої війни, я відчуваю потребу надіслати цю суто персональну й приватну звістку, щоб Ви могли розміркувати, доки це не стане запізно.

29 листопада 1941 р.

Мою відповідь на це звернення було надіслано 2 грудня через посла США, і зміст її був таким:

Фельдмаршал Маннергейм — прем’єр-міністру Черчилю. Персонально, таємно і приватно.

Учора я мав честь отримати через американського посла в Гельсінкі Вашого листа від 29 листопада 1941 року, тож висловлюю Вам вдячність за те, що Ви ґречно надіслали мені цю приватну звістку. Я певен, що Ваша Ясновельможність усвідомлює: для мене неможливо припинити розпочаті військові операції, доки наше військо не дістанеться позицій, які, на мою думку, дадуть нам потрібну безпеку. Буде прикро, якщо ці операції, виконувані для захисту Фінляндії, вкинуть мою країну в конфлікт з Англією, і мені буде дуже сумно, якщо Англія вважатиме, що вона мусить оголосити Фінляндії війну. Дуже ґречно з Вашого боку надіслати мені в ці важкі дні персональну звістку, і я це дуже ціную.

2 грудня 1941 р.

Якби я міг вважати звернення прем’єр-міністра Черчиля суто британською ініціативою, то, покладаючись на його розуміння й здатність не розголошувати інформацію, міг би відповісти на нього з більшою щирістю й докладністю. Але в тодішньому становищі це, на жаль, було неможливо. Ми мусили виходити з того, що британська ініціатива є підсумком тиску росіян (це згодом і потвердив Черчиль у мемуарах) і що ті, хто надсилав звернення, зобов’язані сповістити Москву про зміст відповіді уряду й моєї. Тож я не міг поінформувати містера Черчиля про те, що ще 6 жовтня вирішив — і повідомив про це військо в наказі — припинити наступ одразу по здобутті Медвеж’єгорська, до якого ми вже впритул наблизилися. Таке сповіщення розв’язало б ворогові руки, і він зміг би знімати сили з однієї чи більше ділянок фронту й створювати нові напрями головного удару наступу на інших ділянках.

Найпершою умовою позитивного ставлення до пропозиції «де-факто вийти з війни» було б, звичайно, те, що ворог узяв би на себе зобов’язання відмовитися від наступальних операцій проти Фінляндії. Утім навіть у такому разі навряд чи ми могли відчувати впевненість, що росіяни не скористаються обізнаністю з нашими планами, аби обманути нас, створити нам труднощі й посіяти розлад між нами й німцями. Крім того, були всі підстави гадати, що німці можуть перехопити обмін телеграмами, та й навіть іншим способом довідатися, що діється. Зобов’язання Фінляндії, яке задовольнило б совєтський уряд, поза всяким сумнівом, викликало б відповідну реакцію з німецького боку, а саме від них ми були навіть економічно цілком залежними. Тож наразі ми не мали достатньої волі дій, щоб скористатися закликом Черчиля вийти з війни.

У відповіді фінляндського уряду, переданій послу США 4 грудня, було повторено: Фінляндія провадить оборонну війну, аби забезпечити власну безпеку. Водночас уряд повідомив, що «фінляндські збройні сили невдовзі досягнуть своїх стратегічних цілей».

6 грудня Англія оголосила Фінляндії війну.

І урядова нота, і моя телеграма згодом зазнали гострої критики, насамперед під час судового процесу над призвідцями війни. З другого боку, розсудливі люди запитували, чи запобігли б ми оголошенню війни, зробленому на вимогу росіян, якби відповідь було сформульовано по-іншому.

У день незалежності Фінляндії 6 грудня 1941 року громадськість дістала три важливих звістки. Того дня парламент урочисто оголосив, що до держави долучено відвойовані терени, а на патріотичному святі в гельсінському Мессугаллі, де виступив з промовою президент республіки, публіку повідомили, з одного боку, про оголошення Англією війни, а з другого — про здобуття Медвеж’єгорська.

Те, що влада односторонньо скасувала територіальні приписи мирної угоди 1940 року, а отже, ще до миру, нічого не знаючи про його умови, оголосила про злучення Виборзького лену з Фінляндією, здавалося мені вельми небезпечним. Хоч цей захід, певно, таки пожвавив людей, можна було передбачити, що він викличе критику за кордоном і завдасть нам принижень під час укладання миру.

Прикро було, що стосунки з Англією, яка надавала нам таку цінну підтримку під час Зимової війни, остаточно розірвано після багатьох років гармонічної співпраці і в економічній, і в політичній царині. Це сталося лише за неповних два роки після того січневого дня 1940 року, коли Вінстон Черчиль у промові по радіо так оцінив боротьбу фінляндського народу проти того самого ворога, який мав кількісну перевагу й постійно загрожував нашому існуванню:

Лише Фінляндія — чудова, велична Фінляндія, перед якою постала моторошна небезпека — демонструє, на що здатні вільні люди. Послуга Фінляндії людству є неоціненною. Ми не здатні сказати, що судилося Фінляндії, але решта цивілізованого світу не могла б спізнати сумнішої драми, ніж якби той чудовий північний народ врешті зазнав розгрому і — здоланий набагато численнішою силою — рабства, гіршого від смерті. Якщо світло свободи, яке ще так яскраво сяє на закрижанілій півночі Європи, згасне, це віщуватиме повернення до темних часів, за яких будь-який слід двотисячнорічного поступу людства буде приречено на знищення.

Такий беззастережний вияв симпатії з вуст людини, що посідає таке становище, як Вінстон Черчиль, того разу надав фінляндському народові мужності й вселив надію в його нерівній боротьбі. Те, що тепер британська позиція оприявнилася в офіційному оголошенні війни, не могло не викликати гіркого розчарування. Водночас це сприйняли як свідчення того, що у великій політиці немає місця моралі. Важко зрозуміти, чого домоглася Англія оголошенням нам війни.

Опис операцій під час першого року війни доречно завершити розповіддю про події на Ганкському фронті, де вони від самого початку набули характеру позиційної війни, якій були