Читати книгу - "Єретики Дюни"

подумала Тараза. Бачила виразні ознаки знервованості Бурзмалі.

— Викладай усе, — наказала вона. — Ти, очевидно, закінчив дослідження руїн Твердині.

— Ніхто не вижив, — сказав він. — Напасники були скрупульозними.

— Тлейлаксу?

— Можливо.

— Маєш якісь сумніви?

— Напасники використали цю нову іксіанську вибухівку, 12-Урі… Я… я думаю, це щоб ввести нас в оману.

— Що з Патріном?

— Точнісінько те, що доповіла Шванг’ю. Підірвав себе в кораблі-приманці. Його ідентифікували за шматками двох пальців та одним неушкодженим оком. Не залишилося нічого більшого, достатнього для зондування.

— Та все ж ти маєш сумніви! Переходь до них.

— Шванг’ю залишила послання, яке можемо прочитати тільки ми.

— У слідах потертості на меблях?

— Так, Мати Настоятелько, і…

— То вона знала, що на неї буде вчинено напад, і мала досить часу, аби залишити послання. Я бачила твій давніший рапорт про знищення під час атаки.

— Атака була швидкою і напрочуд потужною. Напасники не намагалися взяти полонених.

— Що вона написала?

— «Блудниці».

Тараза намагалася перебороти шок, хоча й очікувала цього слова. Зусилля, витрачені для збереження спокою, майже вичерпали її енергію. Це було дуже погано. Тараза дозволила собі глибоко зітхнути. Шванг’ю залишилася в опозиції до самого кінця. Та потім, розгледівши катастрофу, ухвалила слушне рішення. Знаючи, що помре, не маючи змоги передати свої життєпам’яті іншій Превелебній Матері, діяла, як наказувала основоположна вірність. Якщо не можеш зробити нічого іншого, озброй своїх сестер і завадь ворогу.

То Всечесні Матрони перейшли до дій!

— Розкажи мені про пошуки гхоли, — наказала Тараза.

— Ми були не першими шукачами в цих теренах, Мати Настоятелько. Знайшлося багато слідів — обгорілих дерев, скель і чагарнику.

— Але це був не-корабель?

— Ознаки не-корабля.

Тараза кивнула сама собі. Безмовне послання Старої Надійності?

— Наскільки детально оглянув ти цю територію?

— Я пролетів над нею, але це було під час рутинної подорожі з одного місця на інше.

Тараза вказала Бурзмалі крісло, що стояло в ногах її ліжка.

— Сядь і відпочинь. Я хочу, щоб ти розгадав для мене деякі загадки.

Бурзмалі обережно опустився в крісло.

— Загадки?

— Ти був його улюбленим учнем. Хочу, щоб ти уявив себе Майлсом Теґом. Ти знаєш, що мусиш вивести гхолу з Твердині. Не довіряєш до кінця нікому, крім себе, навіть Люціллі. Що ти зробиш?

— Звичайно, щось несподіване.

— Звичайно.

Бурзмалі потер вузьке підборіддя. Тоді сказав:

— Я довіряю Патріну. Цілковито йому довіряю.

— Гаразд, довіряєш собі та Патріну. То що ти робиш?

— Патрін уродженець Гамму.

— Я й сама про це міркувала, — промовила вона.

Бурзмалі дивився на підлогу перед собою.

— Ми з Патріном мали б підготовлений аварійний план, задовго до того, як він став би потрібним. Я завжди готую запасний варіант для розв’язання проблем.

— Дуже добре. А тепер — план. Що ти робиш?

— Чого Патрін убив себе? — спитав Бурзмалі.

— Ти певний, що він сам це зробив?

— Я бачив звіти. Шванг’ю та кілька інших не мали в цьому сумнівів. Я в це вірю. Патрін був достатньо вірним, щоб зробити це для свого башара.

— Для тебе! Зараз Майлс Теґ — це ти. Який план вигадали ви з Патріном?

— Я не послав би Патріна на певну смерть.

— Окрім певного випадку?

— Патрін зробив це сам. Міг так зробити, якщо план його, а не… мій. Він міг це зробити, щоб захистити мене, щоб ніхто не розкрив цього плану.

— Як Патрін міг викликати не-корабель так, щоб ти цього не знав?

— Патрін уродженець Гамму. Його родина жила там з часів Ґ’єді Прайм.

Тараза заплющила очі, відвернула голову від Бурзмалі. Тож Бурзмалі пішов тими ж стежками, що й вона у своїх думках. Ми знали походження Патріна. Що означала ця асоціація з Гамму? Її мозок уникав дальших міркувань. Ось до чого призвело те, що вона занадто втомилася! Знову глянула на Бурзмалі.

— Чи міг Патрін установити таємний контакт із родиною і давніми друзями?

— Ми перевірили кожен контакт, який зуміли знайти.

— Можеш не сумніватися, що ви знайшли не всі.

Бурзмалі знизав плечима.

— Звісно, ні. Я й не виходив з такого припущення.

Тараза глибоко вдихнула.

— Повертайся на Гамму. Візьми з собою стількох помічників, скільки тобі може виділити наша Безпека. Скажи Беллонді, що це мій наказ. Мусиш ввести своїх агентів у кожну сферу життя. Довідайся, кого знав Патрін. Хто з його родичів ще живий? З друзів? Витягни з них інформацію.

— Це викличе сум’яття, хай якими обережними ми будемо. Довідаються інші.

— Цьому нічим не зарадиш. І Бурзмалі!

Він уже був на ногах.

— Так, Мати Настоятелько?

— Ці інші шукачі. Ти мусиш їх випередити.

— Можу я використати навігатора Гільдії?

— Ні!

— Як же тоді…

— Бурзмалі, що, як Майлс, Люцілла й наш гхола досі на Гамму?

— Я вже казав тобі, що не вірю в їхній відліт на не-кораблі!

Під час довгої паузи Тараза пильно оглядала чоловіка, що стояв у ногах її ліжка. Навчений Майлсом Теґом. Улюблений учень старого башара. Що підказував Бурзмалі його натренований інстинкт?

— Так? — тихо підігнала вона його.

— Гамму була колись Ґ’єді Прайм, оселею Харконненів.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Вони були багатими, Мати Настоятелько. Дуже багатими.

— І?

— Достатньо багатими, щоб таємно облаштувати не-кімнату… навіть велику не-кулю.

— Немає жодних записів про це! Ікс ніколи й не натякав на щось подібне. Навіть не досліджували Гамму на…

— Хабарі, купівлі через треті руки, численні перевантаження з корабля на корабель, — зауважив Бурзмалі. — За Голод­них Часів настала тотальна руйнація, а раніше були всі ці тисячоліття Тирана.

— Коли Харконнени тримали голови опущеними або ж утрачали їх. А все ж я припускаю таку можливість.

— Записи могли бути втраченими, — промовив Бурзмалі.

— Не нами чи іншими урядами, які вижили. Що спонукало тебе до таких міркувань?

— Патрін.

— Ах.

— Якби щось таке існувало, уродженці Гамму могли б про це знати, — швидко сказав Бурзмалі.

— Скільки їх могло б про це знати? Думаєш, вони зберегли б таку таємницю впродовж… Так! Розумію, про що ти. Якщо це була таємниця родини Патріна…

— Я не посмів розпитати про це жодного з них.

— Але якби ти глянув… не привертаючи нічиєї уваги…

— Те місце в горах, де зосталися сліди не-корабля.

— Для цього ти мав би вирушити туди особисто!

— Це було б дуже складно приховати від шпигунів, — погодився він. — Хіба що я вирушив би з дуже малими силами й начебто з іншою метою.

— З якою іншою метою?

— Поставити там поховальний знак на пам’ять про мого старого башара.

— Заодно показавши, що ми віримо у його смерть? Так!

— Ти вже попросила тлейлаксу вислати наступника нашого гхоли.

— Це був лише застережний захід, що не мав нічого спільного з… Бурзмалі, це вкрай небезпечно. Сумніваюся, що зможемо ошукати тих людей, які