Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

Розділ 21

Як ми вибираємось з кабінки, я взагалі не помічаю. Сушіння й шлях до спальні теж повністю пролітають повз мою увагу.

Цілуючись, як навіжені, ми просто в якусь мить падаємо на ліжко, сплітаючись у клубок, зливаючись в одне. Усі прелюдії скінчилися. Ми розпалені настільки, що навіть дихати порізно боляче. Повітря у легенях горить. Я палаю. І все всередині зводить від тваринної потреби. Відчути, прийняти, заволодіти цим чоловіком.

Адже я його сьогодні мало не втратила... а між нами ще стільки всього... непрожитого, невипробуваного... Хочу. Усього його хочу. Якщо не назавжди, то хоча б доти, доки можу бути з ними.

І, здається, це бажання взаємне.

Широко розвівши мої ноги, Шоа-дар буквально вривається в моє тіло. Зривається відразу в жорсткий ритм, вбиваючись у моє лоно. Примушуючи хрипко скрикувати від кожного поштовху… вмирати… божеволіти… метатися по ліжку… розчинятися у болісно солодкій насолоді, що вихорами закручується в мені.

Обхопивши мої зап'ястя, підіймає їх у мене над головою, витягаючи у струнку та знерухомлюючи. Доводячи іскристу напругу до краю. Кусає губи, цілує підборіддя, облизує горло... і раптом встромляє свої ікла в мою шию біля основи, впорскуючи під шкіру рідке полум'я. Вже знайоме після близькості з Са-ардом. Це боляче. Але й шалено солодко чомусь. Біль неймовірним чином зливається з насолодою, вдесятеро загострюючи всі відчуття.

Відчувати у собі його член та його ікла. Неймовірно. Нестерпно. І я вибухаю, розлітаючись на уламки в сліпучому оргазмі. Настільки гострому і потужному, що свідомість майже меркне.

Мене немає. Я оголений нерв. І рик Шоа-дара, що наздоганяє мене у своїй насолоді, лише додає гостроти моїй власній ейфорії.

Здається, Шоа-дар серйозно поставив собі за мету показати, що може звести мене з розуму не гірше за брата. Я ще навіть перепочити не встигаю, а він уже знову цілує. Губи, шию, груди. Кусає та облизує, не дозволяючи вогню згаснути. Пестить між ніг. Навіть між сідниць, торкаючись пружнього кілечка м'язів і з відвертим мурчанням запевняючи, що цю мою місцинку вони з братом теж обов'язково візьмуть. Згодом, а поки що... «Покричи для мене ще, Ж-шеня».

І я кричу. Знову і знову. Зриваючи голос і звиваючись у його руках, на його члені, під його сильним тілом. Знемагаючи, благаючи. Знову і знову забуваючи себе в поділеному на двох безумстві.

Не знаю, скільки минає часу, перш ніж Шоа-дар нарешті насичується і дозволяє виснаженій мені заснути в його обіймах. Вимкнувшись від знемоги, я навіть не помічаю, коли в ліжку до нас приєднується Са-ард.

Зате прокинувшись уранці, перше, що бачу, це очі змія старшого, що лежить поруч зі мною віч-на-віч. І розглядає мене з дуже дивним виразом.

Затримавши подих, я також дивлюся на нього. Серце, пропустивши удар, наче навтьоки пускається. За спиною відчувається велике тіло Шоа-дара, що навіть уві сні не випускає мене зі своїх рук.

Складно придумати більш сприятливий для ревнощів момент, ніж зараз. Коли я зацілована, скуйовджена, зі слідами бурхливої ​​ночі на тілі, лежу в обіймах іншого чоловіка. Але ревнощів я не помічаю.

Що це? Прояв байдужості до іграшки, що нічого не означає? Або ж… для них просто абсолютно нормально те, що між нами трьома відбувається?

− Ти наш-ш-ша, Ж-шеня, − раптом вимовляє Са-ард, ніби прочитавши мої думки. А може, й справді прочитавши? Я ж не знаю, на що вони, як менталісти, здатні. Знаю лише те, що вони самі мені кажуть. А кажуть вони мені далеко не все. Раптом цей їхній ментальний блок, який вони мені поставили, від них самих насправді взагалі не захищає?

І він так про це говорить… ніби має на увазі не «зараз» і «поки ти з нами на кораблі», а «завжди». Але ж це неможливо. Адже так?

− Вис-с-спалася? − запитує змій старший, ковзаючи поглядом по моєму тілу. Сріблясті очі спалахують відвертим бажанням, відмітивши мою покусану шию, потім опускаються ще нижче, на груди, прикриті долонею Шоа-дара.

− Так, − шепочу одними губами. І відчуваю, як сильніше стискаються навколо мене руки змія молодшого.

Помітивши це, Са-ард задумливо посміхається. А потім тягнеться до мене, щоб накрити припухлі губи своїми, проводить між них язиком, мовчки наказуючи прийняти цю ласку. І як тільки я відкриваю рота, впускаючи його, присувається ближче, буквально втискаючи мене в тіло Шоа-дара.

І знову я повністю дезорієнтована тим, що відбувається. Що б я там не думала, як би не намагалася звикнути до того, що в мене, спадкової ботанші, яка ніколи особливо не цікавилася чоловіками, тепер є два рівноправні коханці, бути ось так от затиснутою між ними двома, цілуватися з одним і відчувати, як стискається на грудях рука другого, це для мене досі поки що надто шокуюче. І від того ще солодше.

Що там про заборонений плід говорять?

От тільки ніхто мені цей плід не забороняє, крім мене самої.

− М-м-м, − обпалює мою потилицю зітхання змія молодшого.

Сонно потягнувшись, він на мить послаблює свою хватку. І його братові цього достатньо, щоб витягти мене з загребущих рук. Я навіть пискнути не встигаю, як мене притискають до ліжка величезним на-агарським тілом.

Уклинившись мені між ніг, Са-ард торкається моєї плоті пальцями, змусивши спалахнути збентеженим рум'янцем. Я ж заснула одразу після сексу із Шоа-даром. І в душі не була.

Але змія старшого це, схоже, зовсім не бентежить. Тому що наступної секунди я відчуваю, як у мене проникає його член і плавним поштовхом наповнює вщент.

Широко розплющивши очі, хапаю ротом повітря. Стогонами зустрічаючи м'які та якісь навіть ніжні поштовхи.

Це трохи боляче. Після такої насиченої ночі там все дуже чутливе. А він такий великий. І мені потрібно кілька секунд, щоб звикнути. Але біосинтезоїдне тіло швидко пристосовується. Збудження спалахує в мені, наче на жаристе вугілля плеснули пальним. Незабаром я вже розводжу ноги ширше, приймаючи Са-арда повніше. Повністю віддаючи себе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍