Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бродила на вісімдесят п'ятому поверсі кілька годин, розмовляла зі співробітниками ні про що, вбирала захоплення оточуючих, насолоджувалася заздрістю в жіночих очах. Коли занудьгувала, зайшла до Еліма побалакати.
- Привіт, - вітаюсь, ніби вранці не бачилися, - у тебе знайдеться вільний час?
- Звичайно, сестро, проходь, - показує мені на диван, схоже, і самому нудно сидіти за робочим столом і створювати видимість важливої діяльності. Його душа рветься в інше місце, я чудово розумію.
- Пробач, ми мало спілкуємося останнім часом, - говорю з почуттям провини. - Як твої справи? Цікаві дівчата траплялися?
Помічниця Еліма – миловидна та дуже догодлива дівчина, принесла нам чаю та печиво. Цілком звичайний напій, але я одразу згадала вчорашній вечір, мимоволі посміхнулася. Тепер і чай у мене має свою асоціацію, точно, як із тим ні в чому не винним деревом.
- Та нічого особливого, все як завжди. Порожні розмови, флірт, секс на один раз - тон звично веселий, але я знаю, що так він ховає свій смуток.
- Все одно в тебе ще є шанс побити мій рекорд, - говорю з гумором, але моя посмішка швидко зникла, змінившись серйозним виразом. - Мені дуже шкода, що тобі довелося це пережити…
Елім проковтнув, відвів погляд убік. Йому і ніяково, і боляче одночасно. Я знаю свого брата дуже добре. Ми росли пліч-о-пліч, хоча між нами різниця чотири роки. Він був мені найближчим, і, як чоловік, нерідко виконував роль захисника. Два старші брати були від нас далекі, вони багато років жили віддалено. У тому ж будинку, але без особливої дружби з нами молодшими. Ми завжди ділилися по парах. Калеан із Кірамом, я з Елімом. Тільки після загибелі батьків стали нероздільною четвіркою. Горе згуртувало нас, але через труднощі порозуміння ми проходили неодноразово.
Я потяглася до брата з обіймами. Мовчки відповідає мені, не показує своїх емоцій, у Калеана грає. Ну точно перетворюється на нього. Навіть не знаю, радіти чи плакати. Обіймаємось довго, продовжуючи душевну бесіду. Згадуємо дитячі витівки, сміємося. На якийсь час я забула, що ми у вежі і взагалі на роботі. Поклала голову на ноги брата, він гладить моє волосся, продовжуючи щось розповідати.
- Я зовсім забула, - переміщаю телефон, - дивись, кого вбив Дженард.
Елім зацікавлено розглядає птерозавра, він у захваті. Не зрозумію, його більше вразило те, що я бачила живцем цього монстра або те, що мій хлопець сам його уклав. У будь-якому разі мені приємно, що я порадувала молодшого брата. Наче іграшку йому подарувала. Так і думала, що попросить надіслати йому фотографії.
- Аля, ти ж можеш зазирнути в майбутнє? – відчуваю глибоке прохання у його голосі. Невипадково він назвав мене так, як називав у дитинстві. Здогадуюсь, про що він хоче спитати.
- Кілька разів виходило. Ти хочеш дізнатись, коли зустрінеш її?
- Так, хоча б приблизно. Скільки мені ще чекати?
Я заплющила очі, стиснула долоню брата, намагаюся викликати видіння. Я хочу втішити його, сказати, що вже скоро він буде зі своєю половинкою, але майбутнє проглядається слабко. Я бачу туманні уривки. Якісь кучері майнули під закритими віками… щасливе обличчя Еліма… його очі з вогником, а потім вони ж сповнені смутку.
- Ти скоро її зустрінеш, - роблю висновок, виходячи зі своїх відчуттів, - до наступного дня народження ти з нею познайомишся.
- До наступного? - Брат аж здригнувся, розплився в усмішці, зараз заплющить очі руками. Знаю всі його жести наперед. Може, я даремно турбую його душу, коли він ще не відійшов від іншого шоку?
- А можеш мені розповісти, яка вона?
- Симпатична начебто.
- Ні, вона не може бути просто симпатичною. Вона красуня, я в цьому певен. А скільки їй років приблизно? - Пішов в атаку з запитаннями.
- Важко сказати, я побачила її мигцем, лише один раз. Вона молоденька.
- Молодше за п'ятдесят?
- Думаю так.
- Здорово, - мій мрійник зовсім поплив.
Вміє Елім бути твердим чоловіком, але коли йдеться про кохання, завжди дає слабину. Душевний він дуже. Такі люди гідні кохання, вони його підносять, а такі, як ми з Дженардом, опошлюють, якщо не сказати ганьблять.
- Мені здалося, що вона руденька. Кучері я точно встигла розглянути.
- Ух ти ... Ти це спеціально вигадуєш, щоб потішити мене? Згадала, як я казав, що найнезвичайніші дівчата – руді?
- Ні, правда побачила. Майже впевнена, що все саме так, але й твою розповідь про руденьких теж пам'ятаю. Напевно, тобі тому такі й подобаються. Мало знайдеться чоловіків, які оцінять конопатих.
- Та ну. Це ж так красиво, впевнений, що такі всім подобаються. Але сподіваюся, що моя мене дочекається.
- Звичайно, обов'язково.
Я приховую від брата багато, не хочу засмучувати. Якби розповіла йому все, що побачила, він засмутився би, а мені найменше хочеться вганяти його в цей стан. Нехай краще думає, що наступного дня народження він буде зі своєю дівчиною. Але я сказала лише, що вони зустрінуться, а не те, що будуть разом.
Ех, Еліме, якби я могла тобі допомогти! Але в такій ситуації ніхто не зможе нічого для тебе зробити. Мені дуже шкода.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магія крізь час, Мiла Морес», після закриття браузера.