Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Калеан викликає, - брат скочив на ноги, - ні, одразу на вихід. Ходімо, Аліто, швидше.

- Що трапилося? - Ой, відчуваю не до добра цей поспіх.

- Номер два нуля сто тридцять вісім у біді.

Переміщуємося з братом на виклик, паралельно з нами рухаються Калеан та Кірам. І цього разу я відчуваю занепокоєння, дике, пекуче, ніби в груди встромляють розпечений кілок. Він говорив, що напади частішають після того, як він застосовує свої сили. Вчора якраз був такий випадок, а отже, сьогодні може статися щось моторошне.

- Де це ми?

Стоїмо вчотирьох перед величезним складом. Перемістилися в непомітне місце, але недалеко від нас швидкими кроками проходять люди, одягнені у форму різноробів. Усі мають однакові сині костюми. Хтось штовхає візок, хтось вантажить мішки у причіп. Тут вирує робота. І, схоже, навколо одні немаги, інакше незрозуміло, навіщо ці мішки (зважаючи на все, нелегкі) тягати на собі.

Нас покликали на допомогу, щоб завантажити будматеріали?

- Хтось бачить Дженарда?

- Поки що ні, - брати оглядаються.

- Він усередині, - я киваю на споруду, схожу на величезний склад. - Вибачте, ви не підкажете, де знайти Дженарда? - звертаюся до робітника, що йде повз.

- Ко-го? - Чоловік сторопів, дивиться на мене на всі очі, коротке запитання промовив заїкаючись.

- Дженард, - повторюю з усмішкою, але моя привітність мало не збила чоловіка з ніг. Я зрозуміла, що з цим екземпляром розмову зав'язати не вдасться. Підходжу до наступного з тим самим запитанням. Усі окидають мене поглядом, але ніхто не розуміє, про кого я питаю. У справу включились брати.

- Аліто, ти маєш його відчувати. Так буде швидше, - Калеан має рацію.

- Вони штабелями лягають, коли бачать тебе, - Елім киває на робітників, що стоять неподалік. На складі, мабуть, рідко з'являються жінки, бо зараз всі дивляться на мене.

- Аліто, ти що тут робиш? - Суворий голос Дженарда вмить стер усмішку з мого обличчя, я злегка сіпнулася.

- Ми тебе шукали, - говорю байдуже, а сама не можу відвести погляд від свого чоловіка. Він у діловому костюмі з краваткою, весь при параді. Виглядає бадьоро, начебто не вправлявся всю ніч, а спав мирним сном. Починаю підозрювати, що йому для поповнення енергії не потрібен сон, достатньо сексу.

Піджак сидить на ньому ідеально, хоч на обкладинку книги фотографуй. Я завмерла, оглядаючи цей подарунок долі. Захотілося закритися з ним в затишному місці і схопити за цю краватку, притягнути до себе, розстебнути ширинку, вивільнити головний інструмент і припасти до нього своїм уже вологим і розпаленим інтимним місцем.

- Ні секунди не сумнівався в тому, що шикарна жінка, яка мене шукала, це ти, -комплімент приємний, але знову ніби не від його імені, а як передачка мені від незнайомих осіб. Він взагалі згоден із визначенням, виданим робітниками?

- Не хвилюйся, я тут не за тим, щоб влаштовувати скандал, як ревнива дружина, - пригадую його поспішне ранкове прощання.

- Я зрозумів, - посміхнувся, - адже ти мені не дружина, і приводу для ревнощів я не давав.

- Ми прийшли на виклик, – Калеан на правах керівника роз'яснює ситуацію, хоча Дженард давно міг здогадатися, для чого ми тут.

- Не витрачайте свій час, - він хотів додати "і мій", я відчула в інтонації. – Коли я серед людей, нападів не буває.

- Цікаво, якщо я моргну очима і накажу всім піти, у мене вийде? – говорю подумки тільки для Джена, підморгую, облизую губи, щоб він напевне зрозумів, про що я.

- Аліто, через тебе і так припинилася робота на всьому складі, - він махнув у бік робітників, які завмерли в дивних позах, віддавши всю свою увагу нам, зокрема, мені. – Вам краще піти. Поговоримо ввечері.

Дженард відвернувся від нас, зробив кілька кроків уперед, гучним голосом роздав кілька вказівок. В основному наказав усім повернутися до роботи. Я захопилася його твердістю, впевненістю та й статусом керівника. Його тут слухаються беззаперечно. Вражає до мурашок.

І все-таки треба пошукати тут затишний куточок.

- Ви ще тут? Я ж сказав, можна розходитися, - така інтонація точно не сподобається моєму старшому братові. Калеан уже хотів щось заперечити, але я підняла руку, даючи зрозуміти, що бачу небезпеку у тридцятисекундному майбутньому.

- Дошки, стелажі праворуч, скло, - сповіщаю всіх подумки, додавши в нього і свого хлопця, - Дженард, віконна рама.

У цей же час дошки з верхніх полиць повільно і беззвучно почали сповзати. Їх підхопив Калеан, утримує магією, роблячи це цілком непомітно. Майже водночас Кірам натиснув на стелажі, які почали коситися у наш бік. Елім схопив шибки, запобіг їх падінню. Сподіваюся, Дженард зрозумів, що його прийняли до списку виконавців четвертим. Мої брати точно знають сценарій, за яким ми діємо, а ось він бере участь у такому вперше. Але збагнув швидко, схопив віконні рами, коли вони тільки похитнулися. Впевнена, нелегко доводиться кожному, вагу тримають чималу. Ось-ось краплі поту проступлять на обличчях.

На верхніх полицях промайнули тіні-шкідники. Саме вони і намагалися тут влаштувати небезпечний безлад, заваливши всіх робітників та їх начальника заодно будматеріалами. А він каже, нападів серед людей не буває! Ну так! Нещасні випадки ніхто не відміняв. Магії видно не було, вважатимуть, просто не пощастило людині.