Читати книгу - "Спокута"

і м'яким виразом обличчя, що передувало гніву. Брайоні знала, що за останній час наробила силу помилок. Чотири дні тому, незважаючи на ретельний інструктаж, її підопічний пацієнт випив карболове полоскання — за словами санітара-очевидця, вихльостав це за раз, як пінту «Гіннеса» — і все виблював просто на ковдру. Брайоні також знала, що сестра Драммонд помітила, як вона несла лише три судна, тоді як треба носити шість, наче завантажений роботою офіціант у «Ля Куполі»[52]. Можливо, були й інші помилки, про які вона забула від утоми або про які навіть і не знала. Вона взагалі була схильна неправильно поводитися — у моменти задуми зазвичай переминалася з ноги на ногу, що особливо дратувало її зверхницю. Провали і недбальства можна було перелічити за декілька днів: не так поставлений віник, ковдра складена етикеткою догори, а накрохмалений комірець жалюгідно перекосився; ліжка на коліщатках не вишикувалися рівно; зайшла до палати з порожніми руками,— усе це мовчки відзначалося, доки терпець не вривався, і якщо ти не помітила ознак наближення гніву, він впаде як сніг на голову. І це саме тоді, коли здається, що ти все робиш як слід.

Але останнім часом сестра не кидала свого сухого усміху у бік практиканток, не зверталася до них придушеним голосом, який доводив їх до жаху. Її наче змучили власні ж напади. Вона була стривожена, переобтяжена і часто стояла у відділенні чоловічої хірургії, довго радячись з колегою, або взагалі зникала на два дні.

В інших умовах, маючи іншу професію, вона здавалася б наділеною материнським шармом завдяки своєму пухкому, ба навіть чуттєвому личку, на якому непідфарбовані вуста зберігали яскраву свіжість природних барв і повнокровно випиналися, а рожевощоке обличчя з ляльковим здоровим рум'янцем передбачало люб'язний характер. Це враження розвіялося, коли етажерка з групи Брайоні, дебела повільна дівчина з невинним волооким поглядом, наразилася на силу люті цієї сестри. Медсестру Ленґленд скерували до чоловічої хірургії та попросили допомогти підготувати молодого солдата до апендектомії. Залишившись з ним на хвилину чи два наодинці, вона побазікала з хворим і зронила кілька обнадійливих слів з приводу його випробування. Певно, він поставив звичне питання — як її звати, і сталося так, що вона порушила святе правило. Це чітко викладено у посібнику, хоча ніхто не здогадується, як важливо рахуватися з цим приписом. За кілька годин військовий отямився від наркозу і пробурмотів ім'я медсестри-практикантки, а поруч стояла старша сестра. І тепер медсестру Ленґленд відправляють на заслання, до її колишнього відділення, вона зазнала немилості. Інші медсестри зібралися в коло й уважно слухали. Якби нещасна Сьюзен Ленґленд недбало поставилася до обов'язків або жорстоко вбила дві дюжини хворих, і то не було б гірше. Нарешті сестра Драммонд скінчила свою довгу орацію про те, що ця дівчина спаплюжила традиції сестринського покликання міс Найтінґейл[53], долучитися до якого так прагнула, і слід вважати, що їй пощастило, якщо наступного місяця вона сортуватиме брудну білизну,— від цього не лише сама Ленґленд, але й половина дівчат залилася сльозами. Брайоні не плакала, але тої ночі, у ліжку, відчуваючи, що її зі страху досі морозить, вона знову гортала довідник, щоб нагадати собі, чи є інші питання етикету, які вона, може, проґавила. Вона прочитала напам'ять заповідь: у жодному разі під час спілкування з пацієнтом медсестра не повинна називати своє хрестильне ім'я.

Палати спорожніли, але роботи прибувало. Щоранку койки зміщалися до центру таким чином, щоб практикантки могли натерти підлогу важкою машиною, аж дівчата заледве тримали рівновагу. Мели підлоги тричі на день. Вимивали вивільнені шафки, окурювали матраци; полірували латунні гачки для пальт, дверні ручки і замкові свердловини. Відтирали карболкою двері та плінтуси, а також ліжка — залізні рами та пружини. Практикантки нишпорили скрізь, вимиваючи й висушуючи судна і пляшки, доки ті не починали блищати, як обідні тарілки. Тритонні армійські вантажівки підїжджали до навантажувальних майданчиків, привозячи ще більше ліжок — брудних, старих, які слід було ретельно й багато разів відшкребти, доки їх не заносили у коридор і не складали штабелями, а потім промивали карболкою. Між цими завданнями — можливо, дюжину разів на день — практикантки крижаною водою мили свої потріскані й до крові обморожені руки. Війна проти мікробів не припинялася ніколи. Практиканток посвячували в культ гігієни. Вони дізналися, що не існує нічого гидкішого, як ріжок пухової ковдри, який звішується під ліжко, приховуючи у складках батальйон, а то й цілу дивізію бактерій. Повсякденна практика кип'ятіння, чищення, полірування і протирання стала знаком професійної студентської гордості, на вівтар якої мав бути принесений весь особистий комфорт.

Санітари привозили з розвантажувальних майданчиків безліч нових поставок, які треба було розпакувати, інвентаризувати та скласти: пов'язки, миски, шприци, три нові автоклави і багато пакетів з позначкою «Мішки Баньяна»: ще не пояснили, як ними користуватися. Привезли додаткову шафу-аптечку, яку поставили й заповнили, тричі вимивши. Цю шафу замкнули, а ключа лишили у сестри Драммонд, але якось уранці Брайоні побачила всередині ряди пляшок з етикетками «Морфін». Коли її виряджали з різними дорученнями, вона бачила, що інші практикантки так само готують палати. Одна з таких палат уже зовсім спорожніла від пацієнтів і тьмяно поблискувала в безкраїй тиші, очікуючи. Але не можна було ставити питання. За рік до цього, одразу після оголошення війни, палати нагорі повністю закрили, використовуючи як захист од бомбардувань. Операційні зараз були у підвалі. На першому поверсі вікна були затемнені, а всі слухові віконці — зацементовані.

Генерал армії здійснив екскурсію в лікарню у супроводі півдюжини консультантів. Не було жодних церемоній, навіть не западала тиша, коли вони обходили палати. Зазвичай, коли приходили такі поважні гості, правила проголошували: ніс кожного пацієнта мав стирчати рівно посередині верхньої частини ковдри. Але тепер геть не було часу на підготовку. Генерал і його почет пройшлися відділенням, бурмочучи і киваючи, а потім поїхали.

Занепокоєння зростало, але було мало можливостей висувати здогади, та й усе одно — це було офіційно заборонено. Коли практикантки не чергували, то навчалися — відвідували лекції або відкриті операції, поодинці або разом. І харчування, і сон відбувалися під наглядом, так наче вони були новачками у дівчачій школі Родін[54]. Коли Фіона, чиє ліжко стояло поруч з ліжком Брайоні, відсунула свою тарілку і оголосила, ні до кого окремо не звертаючись, що «клінічно не здатна» їсти відварні овочі з бульйонними кубиками, старша сестра з об'єднання імені міс Найтінґейл стояла над нею доти, доки та не доїла останній шматок. Фіона була приятелькою