Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

26 (2)

Про записку Дарка розповіла Лялянівелю, як тільки він повернувся.

Ельф досить довго роздивлявся літери з дивними хвостиками в записнику і хмурився. Потім написав поруч інші літери, мабуть ельфійські, і в них ті дивні хвостики мали досить гармонічний вигляд.

— О, — сказала Дарка.

— Або знову натяк на темних ельфів, бо це їх швидка абетка, у нас швидкої нема, — серйозно сказав чоловік і навіщось поводив пальцем по замальованих рядках. — Або справжні темні ельфи. Любителі якісь. Професіонали змогли би не тулити своє швидке письмо в вашу мову. Або я навіть не знаю.

— А сама записка?

— Дурня якась, — з сумнівом сказав Лялянівель. — Так в якесь таємне товариство запрошують, а не роботу пропонують. І тут не сказано, коли ця робота з’явиться. Чи будуть вони чекати, поки ти закінчиш вчитися, чи самі будуть вчити. І навіщо їм саме ти. Дурня якась. Розрахована на дурепу. Або насправді запрошення в таємне товариство, котрому незрозуміло що потрібно… може це якісь захисниці жінок? Чи захисники напівкровок? Та що завгодно може бути. У нас колись було товариство любителів едельвейсів, таємне. Вони били пики тим, хто насмілювався цю квітку зірвати, навіть якщо на ліки. Теж та іще дурість. Але існувала років сімсот.

— Дурня, — погодилася Дарка і вирішила, що не буде виходити з дому без захисних амулетів і без кочерги. І якщо хтось дійсно підійде з пропозицією десь там попрацювати невідомо ким, отримає кочергою по пиці, а потім вона вже буде розбиратися, чого йому насправді треба.

 

Нетин, котрого знайшли ближче до вечора в затишній кав’ярні, де він співав про вічне кохання, теж зацікавився саме хвостиками. А роздивившись їх з усіх можливих сторін, навіть перед вікном лист потримав навіщось, видав:

— Щось не те. Ні, я розумію, що дівчина написала, як змогла, по пам’яті, але навіть так щось не те. Якось не так.

І рукою загадково помахав.

Дівчата, які чекали на наступну пісню про кохання, щоб було що заїсти солодкими тістечками, почали кликати його назад на сцену, та й хазяйка кав’ярні дивилася незадоволено.

— Я подумаю і може зрозумію, що не так. Але це можуть бути взагалі не темні ельфи. Або темні, які живуть десь осторонь від решти.

Він нахмурився, немов щось згадав і видихнув.

— Щось таке я чув. Треба подумати і розпитати.

Кого розпитати він не сказав, пішов співати далі. А Дарці прийшлося з’їсти два тістечка, надто вже незадоволений вигляд був у хазяйки, жіночки високої, широкої і явно рішучої.

 

І що сталося далі? А нічого. Ніхто не підходив на вулиці і не пропонував роботу, або стати частиною таємного товариства. Марха теж більше не з’являлася, хоча мама сходила до родичів і впевнилася, що з дівчиною все гаразд, не пропала вона. Мабуть бідна сильно розчарувалась в ельфах. І образилася. І щасливу Дарку бачити не хотіла. Хоча, щоб її такою побачити, приходити треба було дуже рано, бо вдень то магія настрій псувала, то власні думки.

Нетин теж кудись подівся. Хоча, можливо, просто поміняв ілюзію і замаскувався під звичайну людину. Але це не факт. Міг і з міста поїхати, якщо справді щось важливе згадав, зв’язане зі швидкою абеткою. А те, що не сказав Дарці і Лялянівелю, так міг просто не встигнути, чи вирішити, що скаже, коли повернеться. А ще міг залишити собі заміну, бо Дарка іноді відчувала на собі занадто пильні погляди.

А іще дивитися могли ті, хто записку писав. І це теж настрій псувало. І дуже хотілося, щоб уже щось сталося, а воно не ставалося. На зло, мабуть.

Так що було надто тихо і надто підозріло. І щось неодмінно повинно було трапитись. Ось-ось…

— Якесь катування очікуванням, — пробурчала Дарка, коли черговий підозрілий тип спокійно пройшов повз і зник в провулку. Чи він пройшов тільки тому, що ельф поруч? Обіймає дружину, охороняє, вчитися веде. На полігон. До першого в житті Дарки магічного випробування.

А їй не до того, це треба ж. І все через якусь записку, до котрої два ельфа поставилися дуже серйозно.

Можна подумати, вона не дочка не найбагатшого купця, а спадкоємиця стародавнього аристократичного роду, єдина і в тих запискописців вибору нема, тільки її в своє таємне товариство затягнути й можна. Може вони ці записочки по всьому місту розкидали і тепер дуже веселяться спостерігаючи за реакцією. Ось таке у людей почуття гумору. Чи не в людей.

Як же тихо і спокійно їй досі жилося, а вона, дурепа, те не цінувала.

З другого боку, Лялянівеля в неї досі теж не було. І ось цього відчуття захищеності незважаючи ні на що. Та й пригоди місцями цікаві. Знайомства ще. Нові знання про світ. Нема чого жалітися.

Якби ще не ці дурнуваті записочки.

Але записочки пройдуть. Он колишній наречений з життя пропав, хоча пропав він, не з власної волі і десь досі відповідає на цікаві питання про ельфійську контрабанду. Марха, схоже, теж зникла. І мабуть вважає тепер, що всі ельфи якісь збоченці і смаки на жінок у них досить дивні.

Дарка посміхнулася і притиснулася на мить до свого збоченця боком. Він обійняв і посміхнувся, спокійно так і відкрито. І ось це було найдивніше, бо ляльковість чоловіка теж кудись зникла. І це точно щось означало. Але Дарка все не могла зібратися, щоб спитати що саме. Тому що Лялянівель не непокоївся з приводу змін в собі. Можливо не помічав, можливо вважав, що все йде правильно, можливо… Та хто тих ельфів знає?

І ось про що потрібно думати, а не про якісь незрозумілі записки.

Дарка подумала і дала самій собі слово, що обов’язково спитає. Відразу після випробування, яким би воно не було. Треба ж знати, яких ще сюрпризів чекати.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍