Читати книгу - "Дім, в якому…"

217
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 216
Перейти на сторінку:
пошуками, причому тільки тому, що нам цього хочеться? А коли й стане, то чи повідомить, якщо Лордові погано там, де він є? Я питаю про це знову і знову, здебільшого вголос, так що до того часу, коли Сліпий нарешті повертається, всі готові до найгіршого, і це цілком моя заслуга.

— Без сенсу, — каже Сліпий, опираючись на спинку ліжка. — Він узагалі ніяк не відреагував.

І все. Далі нам надається приємна можливість розглядати Сліпого, який, виставивши лікті, витріщається в своє незряче «ніде», та Куряку, який, як йому здається, непомітно, відповзає подалі від нього. Лаконічність Сліпого часом межує з патологією. Ми чекаємо, затамувавши подих, а він висить собі на спинці ліжка, маючи такий вигляд, ніби до сказаного зовсім нема чого додати.

Тоді ми переводимо погляди на Сфінкса. Сфінкс нас розуміє правильно.

— Про що ви говорили? — запитує він.

— Кліщами, кліщами! — шепочу я йому. — І скальпелем!

Сліпий влаштовує завісу з волосся й до краю самозаглиблюється.

— Про Вовка, — глухо звучить з-під волосся.

— А ще про що?

— Тільки про Вовка.

І це, прости господи, людина, яка здатна передати будь-яку розмову дослівно! З імітацією голосів! Скільки б часу не минуло!

— А про Лорда?

— Про Лорда я сказав уже геть у кінці, коли він звелів мені йти.

— І?

— І ні хріна, — Сліпий повисає ще нижче. Тепер ми маємо змогу досконало розгледіти його потилицю.

— Здається, він мене не почув.

— Добрий знак! — радіє Сфінкс.

Ми з Горбачем перезираємося. Лері скошує очі до перенісся, що в його випадку означає посилену роботу думки. Навіть Македонський має надзвичайно спантеличений вигляд. Сфінкс зітхає.

— У Ральфа не буває, щоби він чогось не розчув, — пояснює він. — Значить, те, що сказав Сліпий, йому не сподобалося. А чому? Це ж невинне прохання. Але щоб дізнатися, як Лорд себе почуває, до нього треба потрапити. Тобто кудись поїхати, щось комусь доводити, домагатися зустрічі. Жодного вихователя така перспектива не ощасливить. З іншого боку, якби він не збирався нічого робити, так би і сказав. Ральф не з тих, хто не вміє відмовляти. Значить, те, що він цього не зробив, хороший знак.

Ми з Горбачем перезираємося по другому колу, тепер уже самовдоволено. Лері шкребе підборіддя й каже:

— Ось тільки незрозуміло...

Що саме йому незрозуміло, залишається таємницею. Ми вичікуємо хвилини зо три, проте Лері тільки чухається і зітхає, тож врешті-решт ми про нього забуваємо й повертаємося до повсякденних справ.

З якогось незрозумілого приводу, а може, й зовсім без приводу саме сьогодні Чорний вирішив напитися. У спальні він з’являється, вже здійснивши цей намір, п’яний, як ніч, відтак протестувати безглуздо. Різні люди в нетверезому стані поводяться по-різному. Чорний стає противним.

Його й у тверезому стані ніяк не назвеш серденьком, а п’яний він робиться агресивним. Тож він тиняється кімнатою, наче зіпсований Термінатор, намагаючись затіяти з ким-небудь бійку. Намагається і намагається та все не втрачає надії, аж тут лунає дзвінок на обід. За обідом він продовжує свої спроби, хоч і надзвичайно незграбно, аж боляче дивитися. Співчуття до свого мерзенного стану він надибує тільки в Куряки, та й то незрозуміло чому.

Проблеми попелиці та ненавчених бультер’єрів

Інструкція з виживання візочника в побуті

Пункт I

Варто уникати будь-яких згадок про зовнішність у розмовах, крім ситуацій, коли вона згадується:

а) поза зв’язком із тим, хто висловлюється;

б) поза зв’язком із тим, хто є співрозмовником;

в) поза зв’язком із будь-ким зі спільних знайомих.

Є небажаними згадки про зовнішність в теперішньому та майбутньому часі. Минулий час дозволений, хоча, знову ж таки, не рекомендується. Згадка зовнішності в майбутньому часі у зв’язку зі співрозмовником трактується як тяжка образа останнього. Розмова двох у цьому ключі — легка форма збочення, що допускається лише між близькими людьми-однозграйниками.

«Блюм» № 7

РЕЦЕПТИ ВІД ШАКАЛА

— Ви живете під замком. У замкнутому просторі, розумієш? Ви зациклені на собі самих і на цьому місці, як невилуплені курчата. Я думаю, від цього — всі ваші збочення.

— Збочення? — Сфінкс кашляє, дим виривається у нього з ніздрів і між зубами. — Що ти маєш на увазі?

Куряка вагається.

— Та так... Усяке...

— Пропоную висловитися, — говорить йому Сфінкс. — Збочення — це неслабо сказано. Хочеться зрозуміти, що ти мав на увазі.

Куряка похмуро торсає намистину на светрі. Цей сіро-зелений светр сплів для нього Горбач. Навколо горловини й манжетів — скляні намистини з зіницями, які носять від пристріту.

— Ти розумієш, — каже він, піднімаючи погляд на Сфінкса. — Чудово розумієш.

— Припустимо, що так. Припустимо, мені просто хочеться, щоб ти підтвердив мої здогади.

Куряка відводить погляд:

— Я мав на увазі ваші ігри. Ночі, казки, бійки, війни... Вибач, але все це не здається мені реальним. Я називаю це іграми. Навіть... Навіть коли вони погано закінчуються.

— Ти знову про Помпея? — кривиться Сфінкс.

— І про нього теж. Але не тільки, — квапливо додає Куряка. — Це міг бути і не Помпей. Ну добре, хай буде він. Тобі не здається, що це занадто — зарізати когось лише за те, що він хотів вважатися тут найкрутішим? У цьому маленькому, застояному, дрібному світі... Будь лас­ка, Сфінксе, не треба дивитися на мене так! Адже я правий! Ніяке ватагування того не варте.

Вони самі в спорожнілій їдальні. Стільці відсунуті від заставлених брудними тарілками столів, скатертини ряхтять плямами від соусу та хлібними крихтами. Двері на коридор відчинені.

Сфінкс розгойдується, відкинувшись на спинку стільця.

— Зрозумій, Куряко, — каже він, намагаючись не дивитися на почервоніле обличчя співрозмовника. — Те, що для тебе нічого не означає, для когось іншого — все. Чому ти не можеш у це повірити?

— Бо це неправильно! — мало не кричить Куряка. — Ви занадто розумні, щоб жити, заплющивши очі! Щоб вірити, що з цієї споруди все починається — і нею ж усе закінчується!

В отворі кухонних дверей з’являється літня жінка й дивиться на них, стиснувши губи.

Сфінкс перестає розгойдуватися на стільці, присувається разом із ним до столу й акуратно опускає затиснутий в зубах недопалок на край тарілки.

— Це питання свободи, — каже він. — Про яку можна сперечатися нескінченно з перервами на чай, сон і святкування ювілеїв. Ти до цього готовий? Ось скажи, наприклад, хто вільніший: слон, який біжить по савані, чи попелиця, яка сидить на листку байдуже якої рослини?

Куряка не відриває очей від недопалка, що дотліває на тарілці.

— Безглуздий приклад. Обоє не наділені розумом. А ми говоримо про людей.

— Це слон не наділений розумом? — дивується Сфінкс. — Добре. Нехай так. Облишмо тваринний світ. Можеш, до речі, загасити мою сигарету, якщо вона так дуже тебе нервує. Візьмімо в’язня та президента...

Куряка морщиться:

— Не треба! Благаю, тільки не доводь мені, нібито в’язень вільніший. Усе це лише слова. Якщо тобі хочеться ототожнювати себе зі злочинцем чи з тлею…

— Я просто намагаюся пояснити... — Сфінкс дивиться через плече Куряки на кухонні двері, з яких щойно вийшла прибиральниця, рішуче штовхаючи перед собою столик на коліщатах. — Але,

1 ... 74 75 76 ... 216
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім, в якому…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дім, в якому…"