Читати книгу - "Морочист, Оскар Бласт"

Розділ 54

- Ну, як він? - почув я, наче крізь вату, незнайомий голос.

Говорив чоловік, стурбовано й певною мірою зацікавлено. В унісон його запитанню щось бряжчало в такт його крокам, бо підійшов, видно, ближче, поряд почулося. - Я на хвилинку забіг. Мушу ще відвідати Степана Тарасовича. Він хоч і бадьориться, але останні потрясіння далися йому взнаки. Тиск стрибає і нерви барахлять. Але він рветься до роботи. Самійленко зник, і саме Гречуку як єдиному спадкоємцю за законом ще й переходить корпорація брата. Шеф хоче її перевести в активи й відновити частину Другої Платформи. А йому забороняють працювати. Мучиться чоловік. 

- Думаю, його замісники та й уся злагоджена команда впораються з цими проблемами, - почув я жіночий голос просто біля себе. - Тим більше, Прайм чудово керує компанією і без нього. Я чула, він навіть запустив перші програми для відновлення "Смарагду".

- Так, чекає, коли отямиться й стане в стрій Кирило. Боїться нахімічити з основними кодами, бо смарагдовий вірус наче й зник, але зробив певні лакуни у вірті, де неможливо встановити програми. Якісь білі зони, як назвав їх Прайм. Я в цьому не дуже розбираюся, ще не вникав, але з ним згоден лише в одному - хочу, щоб Кирило вже прийшов до тями. Це скільки він уже валяється після коми?

- Три дні, - сумно промовила жінка, і я відчув, як хтось бере мене за руку. Теплі долоні стиснули мої пальці, стало приємно і трохи лоскотно. - Я вже хвилююся. Хоча лікарі сказали, що після такого довгого перебування у "віртуальній комі" вихід із вірту повинен бути поступовим, щоб організм не пережив фізіологічного й психологічного шоку.

- Не хвилюйся, Кирило в нас герой! До чого не візьметься - все йому вдається. І тут все вийде! Ну, я піду, зазирну ще до шефа, як він там, а потім ще забіжу! Ось, тримай, це фрукти!

Зашурхотів пакет, видно, його кинули на стіл. Потім почулися кроки, що віддалялися, дивний брязкіт синхронно супроводжував чоловіка, гупнули двері й незнайомець вийшов з кімнати.

- Добре, - промовила жінка йому вслід, але вже у зачинені двері. - Обов'язково заходь, - протягнула вона, погладжуючи мою долоню. - Якби ж то ти, Кириле, швидше отямився! Я так хвилююся! Лікарі сказали, що варто розмовляти з тобою, бо ти наче в перехідному стані - між комою і явою. Будь-який поштовх може витягнути тебе з цього дивного сну сюди, до мене... Я так цього чекаю, ти б знав... Ми всі чекаємо... А хочеш, я ще раз, вкотре, розповім тобі про те, що тут відбувалося, коли ти знищував зону "Смарагд" своїми смарагдовими жуковірусами? Я все пригадую кожного разу з новими подробицями...

Жінка зітхнула, погладжувала мої пальці й розповідала:

- Мене викинуло з вірту саме в ту мить, коли вірус почав ширитися не тільки зоною "Смарагд, але й системами, які контролював ШІ у реалі. В офісі Гречука, де ми забарикадувалися й тримали з тобою зв'язок до останнього, аж поки нам не кинули димову шашку зі снодійним газом, набилося чимало поліцейських. Прийшов Трістан і Самійленко, вони тримали зв'язок з президентом Віктором. Президентові так і не повідомили, що після невдачі Трістан, який не зміг зловити чи знищити тебе біля зруйнованої в'язниці у вірті, налаштований був зупинити роботу ШІ в зоні "Смарагд". Щоб тільки знищити тебе. Не дати вірусу поширитися по всіх системах... Як він і обіцяв тоді, погрожуючи тобі, Кириле. Нещасний чоловік. Від ненависті й заздрості він і загинув. Коли ти вбив у вірті Ентомолога, Трістан оскаженів. Ми бачили, як у вірті він хотів знищити нас, але йому це не вдалося. Він помер у реальному житті, в офісі Гречука просто у вірткостюмі, спалений і знищений не так убивчою силою твоєї вірусної програми, як власним вогнем ненависті й заздрості. У зоні "Смарагд" рушилися будинки, вулиці, увесь світ, а в реальному житті відбувався ще більший хаос... Ох, і наробив ти справ, Кириле! Ти не лише знищив віртуальний світ, але й змінив реальний!

Я відчув на руках поцілунки й розплющив очі. У погляді Діани бриніли сльози.

- Заради тебе можна й знищити світ, - проговорив я хрипко.

 

- О-о-о! Я бачу, я не дуже вчасно! Вибачте, що такий настирливий, але я дуже хочу познайомитися з Кирилом! Впізнаєш мене, руйнівнику світу? Тут, в реалі, мене звуть Мемфіс, - спитав чоловік, наближаючись до мого ліжка. Широка посмішка на обличчі здавалася знайомою. Та й до цього я чув його голос, це він розмовляв з Діаною, коли я ще тільки отямився й не розплющив очей, приходив у себе.

Він ще не назвався, а я вже зрозумів, що це був Мемфіс, у зоні "Смарагд" - Ґедзь. Цей чоловік був кардинально не схожий сам на себе у різних реальностях: його іпостасі були, як небо й земля, як чорне та біле, як... не знаю... як трикутник і коло...

Мемфіс був одягнений у вузький приталений піджак яскраво-жовтого кольору, поцяткований дрібними червоними, салатовими та блакитними ромбами, рожева сорочка з якоюсь чудернацькою вишивкою на стоячому комірці ядуче різала очі. На шиї висіло кілька кулонів, блискучих і різнокольорових, вони видавали дратівливе бряжчання при ходьбі. Сині штани й жовті черевики доповнювали образ такої собі людини-клоуна, або... дуже стильного денді, котрий з деяким хвилюванням якраз простягнув мені руку для знайомства. Я міцно потиснув її, відчувши теж сильний потиск, і промовив:

- Дуже радий познайомитися, Ґедзю.

- Діано, Кирило мене впізнав! Ти бачиш! - він зрадів, як дитина. Всівся просто на стіл, блимнув круглими стильними окулярами, знову нагадавши мені рух Ґедзя, коли той поправляв окуляри у вірті. - Так, у зоні "Смарагд" я був зовсім інший. Там світ такий, що не дуже розбіжишся з дизайном. Якби взяв аватарку якогось модника, як я люблю, то не вписався б у колорит. Як ти, чоловіче? - Мемфіс дивився на мене добродушно і трохи стурбовано.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍