Читати книгу - "На землі кленового листу, Левко Лук'яненко"

чимало поважних людей міста. Я виголосив вступне слово, в якому подякував Вжесневському і пані Стефанії Шафранюк за їхній великий внесок у розбудову закордонних представницьких інституцій молодої Української держави і представив присутнім консула Олександра Соботовича, якому випала честь першому в Торонто діяти від імені Міністерства закордонних справ України.

Потім виступив заступник голови Верховної Ради України Василь Дурдинець, який перебував у Канаді, і розповів про велике значення закордонних представництв-посольств і консулатів для утвердження молодої держави у міжнародній співдружності. На закінчення промови він оголосив офіційне відкриття в Торонто генерального консульства України.

Кореспонденти і присутні поставили нам багато запитань про становище в Україні, про посольство в Оттаві, про консулат у Торонто.

З їхньої жвавої цікавості було видно, що відкриття нашого консульства — помітна подія в житті великого міста. А з багатьох запитань про порядок отримання візи для поїздки в Україну можна було зробити висновок, що пан Соботович матиме багато роботи.

Місія заступника голови Верховної Ради України Василя Дурдинця

Готувалася зустріч президентів США і Росії. Наш міністр Анатолій Зленко був у Вашингтоні. На 24 березня була призначена зустріч Барбари Макдуґал із заступником голови Верховної Ради України Василем Дурдинцем. У зв’язку з цими двома подіями вельми бажана була б попередня зустріч міністрів закордонних справ України й Канади, і я доручив Веселовському розвідати в ДЗСМТ про можливість такої зустрічі. Пані Макдуґал погодилася і запропонувала Зленкові прилетіти з Вашингтона до Оттави. Зленко не мав можливості летіти до Оттави через перевантажений розклад роботи і запросив пані Макдуґал прилетіти на зустріч до Вашингтона. Пані Макдуґал страшенно образилася і таким чином створила вкрай несприятливу атмосферу для майбутніх переговорів з Дурдинцем.

22 березня Дурдинець, я, Веселовський і Дяченко в процесі підготовки до зустрічі з канадським міністром мали розмову із заступником міністра закордонних справ Канади на Європу Давидом Райтом, другим заступником міністра Лавертью та заступником міністра оборони з політичних питань Кадером.

Зустрічалися також з головою палати громад парламенту Фрейзером. Були у парламенті на так званій «годині запитань», коли члени парламенту піддають перехресному опитуванню членів уряду. Потім зустрілися з комісією парламенту з оборони й ветеранів.

Перша зустріч була в міру довга і досить ділова. Дурдинець розповів про становище в Україні та ставлення Верховної Ради до ядерної зброї, а потім обговорили весь комплекс українсько-канадських взаємин.

24 березня Дурдинець, я і Веселовський прийшли на 10.00 до приймальні міністра закордонних справ Канади Барбари Макдугал. Секретарка запропонувала нам сісти, бо, мовляв, міністр зайнята з якоюсь особою. Хвилин за три Макдугал вивела ту особу зі свого кабінету, кивнула нам і повернулася до свого кабінету, залишивши нас у приймальні. Минуло ще кілька хвилин, нарешті вона відчинила двері, запросила нас до кабінету і вислухала мої слова представлення їй української делегації. Розмова вийшла коротка, неприємна. Очевидно, Макдугал не могла пробачити нашому міністру за відмову зустрітися, хоч і чудово розуміла, що його вини в цьому немає. Розійшлися ні з чим. І коли б не успішні переговори з Райтом, важко було б знайти щось позитивне в місії заступника голови Верховної Ради України Василя Дурдинця до Оттави.

Виставка картин Могучова і конференція канадських підприємців

Чернігівський художник Могучов за часів совітської влади належав до тієї невеличкої чернігівської групи інтелігенції, що пішла в так звану внутрішню опозицію. Вони не вели політичної боротьби проти комуністичної диктатури, а просто не приймали її художні й духовні цінності. Це було нелегко. Могучов — творець. Він не міг не творити, а позаяк сумління не дозволяло творити в дусі соцреалізму, художник зупинився на церквах і соборах. Ця тематика найбільше відповідала його настрою. Церква — символ християнської ідеології й моралі. Вона якоюсь мірою антипод комуністичного атеїзму та більшовицької релятивістської моралі, яка з точки зору традиційної української етики є не що інше, як аморальність. З другого боку, Могучов зображав церкви в тому вигляді, в якому вони справді були — закриті або перетворені на музеї, але однаково обдерті, облуплені, з потрісканими стінами, поламаною огорожею. У цих церквах немає служби Божої, за ними нема належного догляду. Ці церкви переможені. Атеїстична комуністична влада їх перемогла, і вони стоять, наче старі зруйновані фортеці. Чернігів — старовинне місто з великими християнськими традиціями. За тисячу років християнства тут було збудовано десятки й десятки церков. І тепер їх можна бачити в різних частинах міста. Деякі, особливо з XVII сторіччя, зберегли свою велич у довершених формах українського бароко та в грандіозних розмірах, деякі геть занепали.

Коли виникла ідея організувати в Канаді виставку картин Могучова, я доручив Біляшівському допомогти Білоусу, який в Україні займався всією підготовкою. Канадське турне картин починалося з Монреаля. Перша виставка мала бути в приміщенні університету.

Саме тоді в Монреалі велика група підприємців збиралася в Україну.

Щоб провести найбільший комплекс заходів у Монреалі, ми до відкриття виставки Могучова приурочили серію зустрічей з представниками різних фірм, що відряджатимуть людей в Україну, та організували окрему велику економічну конференцію.

Перед відкриттям виставки відбулася прес-конференція для монреальських засобів масової інформації.

З привітанням виступив ректор університету, подякував організаторам виставки й посольству за допомогу і підкреслив, що досі народ Квебеку був знайомий з українським мистецтвом від українців Квебеку, що, звичайно, не давало достатньо повного уявлення про живопис усієї України. Він радий з того, що з утворенням незалежної України сфера міжнародних культурних обмінів значно розширюється, і можна знайомитися з життям та мистецтвом народів, що тривалий час були відгороджені від цивілізованого світу «залізною завісою».

Після огляду виставки відбулася конференція канадських підприємців. Мене запросили до доповіді про перспективи українсько-квебекської економічної співпраці. Я побудував свій виступ у формі бесіди і з’ясував пропозиції підприємців та умови співпраці, обговорили правову базу, тобто законодавство, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, співвідношення економічних потреб і можливостей, зокрема технологічних можливостей України й Канади, проблеми контракту: його укладення, виконання, відповідальність.

Потім зустрівся з групою підготовки монреальської делегації в Україну.

Перша нарада послів

До Києва на першу нараду скликали всіх 23 послів і 5 генеральних консулів. Це була перша нарада послів незалежної Української держави!

Я їхав на Батьківщину з наміром використати перебування в Києві для проведення докладних консультацій у всіх управліннях і відділах МЗС. Хотілося докладніше довідатися, що планують відділи і управління, як МЗС уявляє свої стратегічні завдання. Я хотів повчитися і сподівався, що консультації по відділах якраз і будуть мені таким навчанням.

На нараду послів запросили багатьох міністрів для доповідей з основних політичних, економічних, військових, екологічних