Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

ба кожної години мінилася ціна. Найближче стояли до рибалки скупники і шепотинники. Вони їздили скрізь і всюди, від них не ховався найменший ставок, і скрізь вони ошукували рибалок. Ціни, на які скуповувалося рибу, до деякої міри були залежали від ринкових цін, але щодалі був район від ринку, то меншу давали ціну шепотинники, скуповуючи рибу як коли, то просто за безцінь.

Самі взаємини поміж скупниками та рибалками були дуже складні. Скупники не тільки купували готову рибу за готові гроші. Перед початком путини вони частенько давали рибалкам авансові суми – на ці гроши рибалки підкупляли і підновляли «посудину» (реманента). Доки він не піймав риби, рибалка не міг обійтися без такої допомоги – інакше йому несила було б працювати. Взявши завдаток, рибалка закабалявся продавати рибу тільки одному скупникові чи конторі, боячися не одержати наступного разу потрібних оперативних сум. У результаті рибу він продавав за таку ціну, яку йому накидав скупник. Бувало й таке, що рибалці несила була виплатити протягом року позичену суму, отож на той рік борг виростав, і скупник мав рибалку всього, з сітьми і снастю в своїй жмені. Не дарма ж ми знаємо таке місце в рибальській пісні:

«Мене як хоч узивай, не все позволяю,

Аби крамарем не звав, бо за це полаю».

Природно, що вже за старих часів рибалки силкувались скооперуватися. Але капіталізм не дає змоги існувати виробничій кооперації.

От що кажуть з приводу рибальської кооперації офіційні звіти міністерства земельних справ:

«Через економічну залежність ловецького населення від великих рибасів („рыбопромышленников“) тепер у північно-західній частині Чорного моря панують зовсім ненормальні способи використовування рибних багатств, при яких більшість продуктів іде до рук скупників та комісіонерів. Самі ж рибалки, що під час роботи часто-густо рискують своїм життям, ледве животіють. Єдиний вихід з цього становища – це, без сумніву, утворення економічно сильних ловецьких товариств, спроможних організувати не тільки добування риби, але й здобування її при вигідних для себе умовах, без посередництва третіх осіб. Самі рибалки дуже добре усвідомлюють всю доконечну потребу таких організацій і не раз намагалися утворювати товариства. Але, як довів досвід, досить було одного нещасливого року, щоб товариство, вичерпавши всі свої кошти, знов потрапило до рибасів, які згодом мали ввесь прибуток від подальших зисковних років».

Всі ці розкоші дореволюційного рибальства дід Орцій і друг його Терентій Пожа пережили не з книжок, а на своїй власній шкурі. Чверть століття досвідчений рибалка, старий майстер Орцій був у кабалі в рибасів, шепотинників, хазяїв і отаманів. На морі отаман притихав, особливо в бурю, і командував Орцій, але на суші до отамана поверталася самовпевненість, самоповага, авторитетність і компетентність, і отаман спритно спродував за безцінь рибу, ціною риску життям здобуту Орцієм з товаришами.

Через падіння вилову під час імперіялістичної і горожанської війни Україна відновила рибні запаси в своїх водах. Наукова експедиція професора Книповича установила, приміром, для Озівського моря відставлення нормальної рибної маси.

Але не відразу ми дісталися до тієї рибної маси. «Широко розгорнулася була робота приватника і куркуля», – каже той самий М. Гурович, якого ми цитували вище. Тепер ми наведемо з нього багато тексту, який він, М. Гурович, у свою чергу посписував з інших книжок.

«Фактично іншого становища і не могло бути, бо на ту добу скількинебудь міцної кооперативної організації не було. Тільки 1925 року потроху починають оформлюватися рибальські кооперативи на місцях і розпочинається тривалий процес організаційного і фінансового зміцнення рибальської кооперації. Вся наша кооперативна система об’єднувала тоді щонайбільше одну третину рибальської людности, посудини було малувато і транспорт був не на висоті. Тим-то улов рибальської кооперації щодо його розмірів був невеличкий. Навіть 1926/7 року, згідно з даними обслідування рибних промислів півдня, коопероване рибництво зреалізувало з допомогою своїх промислових товариств тільки 49% усього здобутку, а другу половину продало: робітничій кооперації 12%, приватним крамарям 19%, консервним підприємствам 7% і, нарешті, 13% здобутку рибалки продали непосередньо споживачеві».

Було, словом сказати, всього.

VI

Тепер іще не все гаразд. Але тепер це зріст, а не животіння. Гарячково будується нову рибальську фльоту. Мелітопільський завод робить нафтові мотори. Виписується і виплітається нову справу – скипасті, мішкові неводи. Будується консервні заводи.

Доки видавництво поспіє видати цю книжку, навіть у районі малого рибальства, в дніпровському Лимані будуть уже і тралери.

Тралер – це морський трактор. Шаланда (чи там баркас, дубівка тощо) – це морський кінь. Уся ця парусна романтика – це останні рештки середньовічної генуезької морської техніки...

Вони не зникнуть зовсім так, як не можуть зникнути зовсім коні в сільському господарстві. Але це будуть допоміжні засоби, ручні свердла коло нового револьверного свердлувального верстату, що лежать напохваті, про всяк випадок, не більше.

І це дуже скоро. Уже в районах великого рибальства ходять тралери і біжать моторові шкуни радянського виробу. Консервна промисловість самого тільки Даґестану виросла на 488%.

Навпаки, буржуазний світ не тільки жене паротяги на дорогоцінній пшениці, не тільки затопляє мільйони мішків безцінної кави, що сконцентрувала в собі мільйони днів невільничої праці під тропічним сонцем, не тільки розбирає десятки домен і спиняє сотні заводів, що не стосується прямо до теми нашої книжки.

Кораблі замість іти через Суецький канал, де за проїзд береться в золотій валюті, обпливають Африку з півдня, бо це дешевше виходить.

Вони поновляють шлях Васко-да Гама й інших конквістадорів. Це може дуже романтично, але найбільша драма для капіталістичного світу в тому, що це вигідно. Це дешевше, ніж їхати, зберігаючи десятки тисяч кілометрів через Суецький канал.

Англійські верфі працюють зараз у такому масштабі, як у 1881 році – півстоліття тому. Але найцікавіше не те.

Поряд з десятками тисяч інших товариств – товариств допомоги незаможним генералам і полковникам імперіялістичної війни, товариств поширення нової методи хрещення дітей, товариств заборони лікарям і вченим робити експерименти над живими тваринами, товариств стріляння з середньовічних луків та арбалетів, товариств шпитальної допомоги хворим собачкам, товариств вивчення астрального тіла людської душі, товариств знищення усіх рас, окроме англо-саксонської, товариств поширення серед робітництва творів Мільтона і товариств знищення машин і цивілізації, – існує одне товариство, що просто стосується до нашої теми. Це є спеціяльне товариство, що має свою президію, почесних членів, членів і кандидатів у члени, свої блянки і свій рахунок у банкові і мета його – знищення корабельних верфів.

Енергійні діячі цього товариства, живучи з благодійної роботи, уже закрили і спродали на