Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Тому він зараз проходив повз кілька невеликих боліт. Вода в них стояла каламутна. І смердюча. Хлопець йшов зеленою травою, не звертаючи ні на що уваги. Але раптом його погляд упіймав блиск від одного з таких маленьких боліт. Він зупинився, зробив кілька кроків назад, щоб знову побачити відблиск. Так, він не помилився. Сорок Третій обережно підійшов ближче до болота. І тут він зрозумів, що саме так блискало в очі. Красиві срібні прикраси. Він бачив їх раніше. І знав, кому вони належать. Черепа він бачив останній раз приблизно три тижні тому. Залізна рука сказав, що він звільнився і вирушив на пенсію тринькати зароблені гроші. На жодну пенсію він не вирушив. Рука вільно зависла у верхньому прозорому шарі води. Усередині Сорок Третього все похололо. Скільки разів Серафеїм казав, що не треба зустрічатись із Залізною рукою? Скільки разів він попереджав його, що добром це не скінчиться?

Сорок Третій швидко відійшов від краю болота. Він озирнувся. Нікого. Може, Череп сильно завинив? Але як треба завинити, щоб тебе вбили? Хлопець змахнув піт з обличчя. До нього Залізна рука ставився добре. Він його цінував, бо більше ніхто не міг зробити для нього роботу, яку виконував хлопець. Може, й Череп так само думав про свою значимість? Сорок Третій постояв ще хвилину. Він вирішував, що робити далі. Сьогодні він сходить до драйтла. І скаже, що на останньому курсі багато навчальних матеріалів, і він ходитиме до нього рідше. Останній рік навчання – найважчий і визначальний. А сам не ходитиме взагалі. Чи, можливо, не варто йти навіть зараз? Ні, піде. Всі ці роки він по маленькому шматочку брав собі матеріали артефактів. На терезах його ніхто не перевіряв. Не завжди це виходило, але сьогодні він збирався взяти шматочок грам на тридцять. Для легкого матеріалу це пристойно. Вся справа була в тому, що артефакт, лагодженням якого він зараз займався, мав у своїй структурі прутики, товщиною приблизно пів сантиметра. При детальному огляді виявилось, що це трубки. Але він не сказав про це Залізній руці. Матеріалу йому видали у світлі нових фактів більше, ніж потрібно. Надлишок він мав намір узяти собі. Крадіжкою Сорок Третій це не вважав. Якось йому вдалося підслухати розмову із покупцем. Коли хлопець почув ціну артефакту, його озноб пробрав. Такі гроші! А йому самому Залізна рука платив дуже скромно навіть за мірками цього міста. Тому Сорок Третій вважав, що таким чином відновлює справедливість. Простенька рука вже була готова і зберігалася в секретній кімнаті. Бракувало лише одного пальця. Мізинця. Цього матеріалу якраз мало б вистачити. Так, поки що рука не дуже красива. Поки що. І він не знає, як змусити її працювати. Це теж поки що. Головне, що вона вже є. Інші питання він вирішить трохи пізніше. Тому Сорок Третій зібрався духом і рушив до Залізної руки.

У лабораторії довелося попрацювати кілька годин, правильно підбираючи складний орнамент. Необхідно все зробити так, щоб сліди ремонту були абсолютно непомітні. Для цього йому знадобилося зіпсувати з дюжину аркушів, вимальовуючи окремі фігури орнаменту, щоб краще уявити їх в об'ємному вигляді. Ще заважали роботі спогади із боліт. Вони оселилися в душі і не давали спокою. І один з уламків, що йому видав Залізна рука для ремонту артефакту, ніяк не хотів підкорятися його волі. Скільки він не намагався, не міг стерти ті піктограми, що колись нанесли на нього давні. Сорок Третій уперше зіштовхнувся із такою проблемою. До цього всі уламки легко піддавалися його впливу. Навіть цілі артефакти. А цей упирався. Хлопець твердо вирішив зробити з нього мізинець. Чого б йому це не вартувало. Тут уже справа в принципу. Він намітив собі мету ще кілька тижнів тому і чекав відповідного моменту, коли вже можна забрати цей уламок собі. Те, що він поки не піддавався, навпаки, вносило інтерес до його роботи і здавалося йому дуже загадковим. Однозначно, мізинець має бути створений із цього уламка.

Думки про це трохи вивели хлопця зі ступору. Ще трохи повозившись, він, нарешті, закінчив. Останній день у цьому будинку. Більше він і ногою сюди не ступне. Єдність із цим хитрим жадібним драйтлом. Ще й небезпечним. Швидше б у поліот. Коли роботу було зроблено, учень сказав одному із охоронців, щоб той покликав Залізну руку. Ті знехотя переглянулися між собою, вирішуючи, кому йти цього разу. Останнім часом Залізна рука перебував у якомусь нервовому стані, і зайвий раз з ним говорити ніхто не хотів. Один із охоронців вийшов. Той, якому не пощастило. За хвилину він повернувся і сказав, щоб Сорок Третій брав артефакт і сам йшов до нього. Хлопець так і вчинив. Він залишив плашку Залізної руки на одному столі. Виносити її із лабораторії суворо заборонялося.

Він постукав у двері і зайшов. Залізна рука сидів за столом свого просторого кабінету. Зеленка стояла поряд із ним. Напевно, обговорювали меню на вечерю. Він часто бачив їх разом.

- Ось, я його полагодив.

Сорок Третій поставив артефакт на стіл. Не на той, за яким сидів Залізна рука. То був його стіл для справ. А на іншій, прямо біля вхідних дверей. Коли він прибирав руку, то помітив, що маленьке звірятко сидить у нього на рукаві. Як він забув його викинути? Сорок Третій вдав, що не помітив його. Воно трохи змінилося. Тепер воно здавалося злим. Його шкіра на спині стяглася подібно до піднятого загривка, плавця, або ще чогось такого. Хлопець підсвідомо насторожився.

- Я їду. - різко сказав Залізна рука.

Добре. Дуже добре. Не треба буде пояснювати, чому він більше не хоче приходити сюди. Все склалося само собою. Хлопець відчув полегшення. Він одразу насторожився, чи не прочитав цієї емоції Залізна рука на його обличчі?

- Але перед від'їздом мені треба втрясти деякі справи. Розумієш?

Сорок Третій кивнув головою. Якщо можна було не говорити – він не говорив.

- Мене розшукують. Твої непрацюючі артефакти почали викликати запитання. А я пізно зрозумів, що до чого.

- Потрібно було менше їх продавати, видаючи за придатні. - сказав Сорок Третій.