Читати книгу - "Українське письменство"

327

Литературная среда. — С. 239—241.

(обратно) 328

Поездка на могилу Шевченко // Русская мысль. — 1904. — III. — С. 135—138.

(обратно) 329

1914 р. Бєлоусов присвятив Шевченкові (з нагоди 100-літніх роковин народження) ціле II число журн. «Путь», якого був редактором.

(обратно) 330

Про це видання, третє в редакції Доманицького, та про цензурну його історію — див.: Стебницький П. «Кобзар» «під судом» // Зап. іст.-філ. відділу ВУАН. — IV. — С. 36—48.

(обратно) 331

До цього збірника увійшло 98 поезій. Всього в збірники, редаґовані Бєлоусовим, увійшло близько 180 поезій. «Кобзар» 1906 р. містить 129 п’єс, «Кобзар» 1911 додає до цієї кількості близько 50 поезій нових. З цього числа половина належить редакторові.

(обратно) 332

Див.: Багрий А. В. Т. Г. Шевченко в русских переводах. — Баку, 1925. — С. 30—33.

(обратно) 333

«Украинская старина» Т. Данилевского. — X., 1866. — С. 254.

(обратно) 334

Русская мысль. — 1907. — ІІ, бібліографія. — С. 29; Багрий А. В. Шевченко в русских переводах. — С. 36.

(обратно) 335

Укр. жизнь. — 1914. — II. Передруковано: Твори М. Богдановича (Акадэмічная бібліотека белар. Пісьменнікау). — Т. II. — С. 44—54.

(обратно) 336

В «Кобзарі» під ред. Бєлоусова. — М., 1900 (в-во Клюкіна).

(обратно) 337

Багрий А. В. Шевченко в русских переводах. — С. 36.

(обратно) 338

Про народний вірш у Куліша — в книзі «Від Куліша до Винниченка». — К., 1929. — С. 22—25.

(обратно) 339

Краса і сила. Твори. — Т. II. — С. 45—46, 48–49. Одно з тверджень Богдановича («Искусственные правила искусственной поэзии отпадают. Возникает национально-украинский vers libre») призвело до деяких необґрунтованих характеристик Шевченкового вірша як верлібру.

(обратно) 340

Е. Багрицький дає рядки і амфібрахічні — «По откосам виноградник / Лопочет листвою» // Красная новь. — 1926. — XI.

(обратно) 341

Переводить на чоловічі рими Шевченків коломийковий вірш і Славинський.

(обратно) 342

Докладніше: А. В. Багрий. Шевченко в русских переводах. — С. 50.

(обратно) 343

Слова «Ода малороссийского простолюдина» слід розуміти тільки як певну стилістичну мотивацію: автор хоче виправдати ними зумисне простацтво своєї розповідної манери. Так і в «Вояжі по Малій Росії п. генерала од інфантерії Беклешова» розмову про роз'їзди та ревізії останнього провадять селяни Пархім з Панасом, «погнавши на поле воли» і зустрівшися з Овдієм та Харком. Дійсні настрої од дуже мало спільного мають з селянством: їхній войовничий запал виник на іншій класовій основі. «Временное ополчение», з приводу якого пише штаб-лікар Кошиць-Квітницький, скликане було р. 1807, про нього див. статтю «Земська міліція 1806—1808 рр.» («Прапор марксизму», 1927). Про настрої 1812 р., про ополчення під час кампанії 1812—1814 рр. та класову лінію уряду див. М. Свідзинського (наук. зб. н.-д. кафедри історії укр. культури у Харкові, ч. 5) та П. Клепатського (За сто літ, кн. 5).

(обратно) 344

Браиловский С. К вопросу о