Читати книгу - "Українське письменство"

пушкинской плеяде. I. Ор. М. Сомов. — Варшава, 1909. — С. 151 (відбитка з «Рус. филол. вестн.»).(обратно) 345

Про восстановление казацких полков 1831 р. див.: В. Щербина. Доля козаччини на Лівобережній Україні // ЗНТ ім. Шевченка, т. 100. — С. 275—287. Там же і вказівка на давнішу літературу (Автобиографические записки И. Сердюкова, статті М. Стороженка, замітки М. Т. Симонова-Номиса etc.).

(обратно) 346

Усов П. С. Из моих воспоминаний. IX. Патриотические стихотворения в 1854—1855 г. [Дополнение к биографии Федора Николаевича Глинки]. (Истор. вести., 1882, ІІ, с. 349—354).

(обратно) 347

Пор.: Малороссийская политическая сатира XIX в. // К[невская] ст[арина]. — 1887, VI—VII. — С. 510—511, і Науменко В. Нові матеріали до історії початків укр. літератури XIX в. — К., 1923. — С. 54—58.

(обратно) 348

Надруковано: Гулак-Артемовський. Твори. Вид. 2-е під редакцією І. Айзенштока. — X., 1928. — С. 329—330.

(обратно) 349

Первісно в рукописі було: бак. Поправка так зроблена олівцем зверху.

(обратно) 350

«Незавидненький» поправлено олівцем зам.: «і незавидний». До речі, поправка спадається з текстом О. І. Левицького (К. ст., 1886, І, стор. 191).

(обратно) 351

Видиме спотворення тексту. В рукописові, опублікованому О. І. Левицьким:

Аж ба! Хтів, та нельзя взять! А зась, мурий, нехрещений! (обратно) 352

Очевидно, зам. хтіли (К. ст., 1886, І, стор. 191).

(обратно) 353

Пудло — «зверообразная нечесанная голова» (пояснення автора, П. Данилевського).

(обратно) 354

Нумерації поодиноких строф у первотворі немає. Цифри в дужках ставимо за текстом І. Айзенштока, щоб видко було, де саме починається розходження редакцій.

(обратно) 355

Наш список на цій строфі уривається. Видимо, далі мусить бути так, як наводить за одним із своїх списків І. Айзеншток. «Укр. пропілеї», І, стор. 75. Характерне для цієї другої редакції «Оди 1812 г.» близьке наслідування в строфах 16—17 «Оди до князя Куракіна».

(обратно) 356

Очевидно, Лелевель Йоахим (1786—1861) — відомий історик, ватажок опозиції в соймі 1830 р., один із організаторів повстання, пізніше привідця демократичних елементів польської еміґрації. Епітет «вистриганець» (виструганець)  — виходець із пекла (див.: К. ст. — 1886. — IV. — С. 811).

(обратно) 357

«Гельваду» — помилково зам. Ґельґуду, що прегарно поясняє і дальшу риму: буду. Ґелґуд (Giełgud; 1792—1831) — польський повстанський генерал, оперував у районі Вільна.

(обратно) 358

Ромаріно Джіроламо (1792—1849) — італійський генерал, учасник Наполеонівського походу 1812 р., тип кондотьєра. Кінчив свій вік на сардінській службі, розстріляний з вироку військового суду.

(обратно) 359

Ружицький Кароль (1789—1870) — полковник, учасник повстання 1831 р.; Камінський Людвиг (1786—1867) — віце-губернатор Варшави, р. 1831 відступив з Рибінським.

(обратно) 360

Рибінський Мацей (1784—1874) з вересня 1831 генералісимус польського війська. У жовтні того ж року був уже на еміґрації.

(обратно)