Читати книгу - "Процес"

так гучно, щоб той міг почути. Невдовзі, щоправда, з’ясувалось, що солдат чекав лише на служницю, яка пішла по пиво до готелю на тому боці вулиці і тепер показалась в освітлених дверях. К. запитав себе, чи йому тільки на мить здалося, ніби задля нього тут поставлено варту, і не міг відповісти на це запитання.

До с. 44, рядок 19

– Ви нестерпна людина, ніколи не знаєш, чи ви кажете щось поважне чи жартуєте.

– Це не зовсім точно, – сказав К., радіючи, що теревенить з гарненькою дівчиною, – не зовсім точно, бо поважності я не маю геть і мушу жартами сповіщати як про поважне, так і жартівливе. А от заарештували мене насправді.

Розділ 2:

До с. 53, рядок. 35

Замість «окружні збори якоїсь політичної партії» попервах стояло «соціалістичні збори».

До с. 60, рядок 24

К. тільки побачив, що її розщіпнута блузка звисає навколо стану, а чоловік затяг її в куток за дверима, обняв і притис до себе її прикриті самою сорочкою груди.

Розділ 3:

До с. 69, рядок 36

К. уже хотів був схопити жінку за руку, яку вона вочевидь, хоч і боязко, простягала до нього, аж тут його увагу привернули слова студента. То був балакучий, трохи зарозумілий чоловік, і, напевне, він може докладно розповісти про звинувачення, висунуте проти К. Якби К. мав таку інформацію, він, безперечно, міг би одним духом, звичайнісіньким помахом руки на пострах усім покінчити з цим процесом.

Розділ 5:

До с. 95, рядок 34

Атож, тут годі сумніватись, він відхилив би цю пропозицію, навіть якби К. давав йому хабара, бо так він би двічі зневажив свій обов’язок: адже К., поки триває процес над ним, має бути недоторканним для всіх представників правосуддя.

Розділ 6:

До с. 105, рядок 36

Ця похвала теж нітрохи не зворушила дівчину, ба більше, жодного враження, здається, не справили на неї навіть подальші дядькові слова.

– Може, й так, – проказав дядько. – Але я, якщо буде змога, ще сьогодні пришлю до тебе сестру-жалібницю. Якщо вона буде непотрібна, можеш її відіслати, але, зроби мені ласку, попробуй ще з нею. Ти живеш серед таких обставин та тиші, що можна втратити всяку надію.

– Тут не завжди так тихо, як тепер, – відповів адвокат. – А твою сестру-жалібницю я візьму тільки тоді, як буду змушений.

– Ти мусиш уже тепер, – наполягав дядько.

До с. 111, рядок 11

Письмовий стіл, тягнучись уздовж майже всієї кімнати, стояв поблизу вікна і був поставлений так, що адвокат сидів плечима до дверей, тож відвідувач, заходячи, немов злодій до чужої квартири, був змушений пройти всю кімнату впоперек і аж тоді міг бачити обличчя адвоката, якщо, звісно, той не виявляв дрібки люб’язності і не обертався до гостя.

Розділ 7:

До с. 135, рядок 1

Ні, від того, що всі знатимуть про процес, К. добра для себе не сподівався. Бо хто не зможе, як суддя, підвестись і, заплющивши на все очі, якнайшвидше засудити його, той намагатиметься – тепер це зовсім неважко – бодай принизити його.

Розділ 8:

До с. 177, рядок 20

У кімнаті було зовсім темно, на вікнах, певне, висіли важкі завіси й не пропускали ані проблиску світла. К., іще збуджений бігом, бездумно ступив кілька сягнистих кроків. Аж тоді зупинився й помітив, що навіть не знає, в якому місці кімнати він стоїть. Адвокат безперечно вже спав, його віддиху навіть не чути, бо він мав звичку ввесь залізати під перину.

До с. 180, рядок 35

…немов чекав, що звинувачений подасть ознаки життя…

До с. 182, рядок 20

Ваші слова нещирі, і ви ніколи не розмовляли зі мною відверто. Через те годі вам нарікати, що я, принаймні на вашу думку, не ціную вас. Я щирий, і через те не боюсь, що мене хтось не цінує. Ви взяли весь мій процес на себе, ніби я зовсім вільний, але тепер мені вже здається, що ви не тільки кепсько провадили його, а й намірялись, не вдаючись до жодних поважних спроб, приховати його від мене, щоб я не мав змоги втрутитись до нього і щоб десь колись за моєї відсутності оголосили вирок. Я не стверджую, що ви робили це все зумисне…

До с. 186, рядок 19

Тепер було б дуже великою спокусою поглузувати з Блока. Лені скористалась розвіяністю К. і, оскільки він цупко тримав її руки, вперлась ліктями в спинку стільця і стала легенько хитати К., той попервах не звертав уваги, а тільки дививсь, як Блок обережно підняв краєчок перини, напевне, шукаючи адвокатову руку, яку прагнув поцілувати.

Розділ 9:

До с. 193, рядок 12

…що, принаймні на перший погляд і не знаючи, про що йдеться, можна було б уважати за дзюрчання води у фонтані.

До с. 210, рядок 13

Проказавши це, К. зупинився; йому здалося, ніби він тепер говорив і міркував про леґенду, хоча, звісно, не знав, звідки та леґенда, пояснення теж видавалися чимсь незнаним. Його спонукали до міркувань, що були йому абсолютно незвичні. Може, священик, так само як і решта, хотів говорити про справу К. тільки натяками, щоб, напевне, завести його на манівці, а зрештою замовкнути? Замислившись, К. забув про лампу, вона стала чадіти, і К. помітив це тільки тоді, коли сморід і кіптява вдарили йому в обличчя. Спробувавши прикрутити ґніт, він загасив лампу. Навколо була цілковита пітьма, і К. навіть не знав, у якому місці церкви він стоїть. Ніхто ніде не озивався, і К. запитав:

– Де ти?

– Тут, – відповів священик і взяв К. за руку. – Навіщо ти загасив лампу? Ходімо, я поведу тебе до ризниці, там є світло.

K. зрадів, що він, власне, виходить із собору, те високе й просторе приміщення, де око сприймало тільки клаптик навколишньої пітьми, вже пригнічувало його, в голові раз по раз крутилася думка про непотрібність цієї величезної споруди, щоразу, як його очі піднімалися вгору, на нього зусебіч просто навалювався морок.

У ризниці горіла лампа, ще менша від тієї, яку носив К. Та й висіла вона так низько, що освітлювала майже саму підлогу ризниці, що, хоч і вузенька, тяглась угору, напевне, так само високо, як і собор.

– Яка тут усюди темрява, – поскаржився К. і приклав руку до очей, неначе вони йому боліли від намагань зорієнтуватись у пітьмі.

Розділ 10:

До с. 213, рядок 4

Брови в них були мов приклеєні і хиталися вгору-вниз незалежно від їхніх кроків.