Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

нові кубла поліпод і арахнідів. Прориви тепер траплялись і на технічних поверхах хмарочосів, і в маєтках, розташованих на ретельно стерилізованих та окультурених островах Південного океану. Перелік безпечних територій скорочувався ледь не щодобово. Все більше обпечених, скалічених та отруєних колоністів потрапляло до лікарень і військових шпиталів. Зачинені розважальні центри і школи терміново переобладнували на медичні кампуси.

Тим часом імператор надіслав на допомогу колонії одну з ескадр Третього флоту[70]. В її складі на Аврелію прибула десантна бригада, споряджена важкою технікою. Над північними рівнинами тепер проносились суборбітальні штурмовики і ревливі «небесні танки» — величезні конвертоплани, озброєні далекобійними плазмовими катапультами і реактивними системами залпового вогню. Одним ударом ця зброя змітала все живе на сотнях гектарів авреліанської рівнини, але з цирку Мефістофель на випалені рівнини знову й знову вихлюпувались багатотисячні потоки ксеноморфів. Вони вперто йшли і йшли на південь, оминаючи пастки і степові пожежі, топчучи обвуглені гекатомби своїх співродичів, наче нацьковані сповненою ненависті до людей невідомою волею.

Маккосліб повернувся до житлового модуля після чергової наради з імперськими адміралами і командирами десантників. Лансові довелося пояснювати офіцерам Третього флоту особливості ведення бойових дій на планеті з трансформованою екосистемою, де замешкало два мільярди людей. Він виступив категорично проти нових ядерних бомбардувань гірських гніздилищ. Врешті-решт зійшлися на рішенні провести серію пробних обстрілів аномальної зони. Для цього мали задіяти променеві батареї міжзоряних крейсерів і фрегатів. Потужність пострілів домовились обмежити чотирма тераджоулями на виході променя. Аналітичним групам дали завдання за ніч визначити першочергові цілі та вирахувати оптимальну інтенсивність першої серії ударів.

Перед променевою атакою Ланс вирішив добре виспатись. Уже четверту добу він спав уривками. Та ще й Наварін узяв собі за правило проводити довгі нічні TVC-наради, під час яких районні координатори Охоронних сил озвучували одноманітні рапорти та прохання про надання їм резервів, ресурсів та евакуаторів. Потік рапортів і прохань урізноманітнювали дискусії аналітиків та науковців. Одне лише повідомлення про те, що адельми навчились «зливати» в один свої смертоносні плазмоїди — і в такий спосіб збільшувати силу і дальність ураження — спричинилось до багатогодинних розмов і консультацій спецканалами TVC, до яких незмінно під’єднували персональний термінал Маккосліба. Й він мусив слухати суперечки фізиків-плазмологів, у яких майже нічого не тямив.

На цю ніч офісні оракули нарад не пророкували. Навіть навпаки. Проти ночі лорд Наварін вилетів у своє заміське помістя, прихопивши з собою комфлотом-три і зграйку найвродливіших секретарок. Як пояснили Лансові знаючі люди, це гарантувало його підлеглим спокій аж до обіду наступного дня. Після того як керівник патронажної служби прем’єра підтвердив відсутність не лише шефа, але і його офісного «гарему», Маккосліб наказав своєму ад’ютантові за жодних обставин не з’єднувати спецтермінал з його особистим комунікатором, зняв захисний комбінезон, вийняв із носа дихальні фільтри й приліг на гідроматрац, розстелений просто на підлозі штабного модуля. За хвилину генерал-полковник уже спав.

Пробудження виконувача обов’язків Надзвичайного міністра виявилось украй неприємним. Ланс прокинувся від раптової задухи і звука вибуху. Йому здалось, що на нього впала стеля. У вухах дзвеніло від різкого перепаду тиску. Він відчув, що його схопили попідпахви і кудись тягнуть. Лише за кілька секунд він второпав, що перебуває в руках власних охоронців, котрі виносять його з палаючого модуля. Він несамовільно хапнув ротом повітря, але натомість заковтнув хмарку нестерпно задушливого диму. Ланс закашлявся, як ніколи в житті. Здавалось, спазми от-от розірвуть йому бронхи.

— А…адельми? — запитав генерал у старшого з охоронців, коли напад минув і до нього повернулась здатність вимовляти слова. Наступної миті Ланс побачив здоровенну пропалину у зовнішній стінці модуля.

«Яким це дивом ксеноморфові пощастило пробити захисні екрани?» — здивувався виконувач обов’язків Надзвичайного міністра.

— Терористи, сір! — пояснив сержант і допоміг генералові підвестися на ноги. — Загинули ваш ад’ютант і мій хлопець. Але ми не дали їм прицільно вистрілити… Сір, щойно мені повідомили, що терористів схопили.

«Терористи? Це щось нове!» — подумав Ланс і попрямував до модуля-їдальні, де штабні зазвичай проводили інструктажі й наради. Йому здалось, що звідти чути крики і звуки боротьби.

Коли він зайшов до приміщення, найцікавіше вже відбулось. На підлозі, серед перекинутих столиків і крісел, сидів молодий хлопець у забрудненій сіро-зеленій формі. Таку носили бійці допоміжних частин. Ноги терориста знерухомили спеціальною швидко твердіючою піною, а руки зафіксували липкою стрічкою. За кілька метрів від затриманого курились обвуглені рештки ще однієї людини. Верхню частину її тіла плазмовий струмінь перетворив на чорно-фіолетову спечену масу, а нижню вкрила суцільна кіптява. Із закотаної штанини стирчала обтягнута терморегулюючим трико нога вбитого терориста. Ланс зауважив, що вона мініатюрна, наче в підлітка. Армійський берц здавався на ній чужорідно-масивним. Бридкий запах горілого м’яса наповнив їдальню. Побачивши Маккосліба, затриманий крикнув:

— Маргарзан![71]

За що отримав під дих від охоронця, захрипів і сповз на підлогу.

— Що він таке викрикнув? — поцікавився Ланс.

— Це ж навіжений, сір, — знизав плечима охоронець. — Не звертайте уваги. З ним була дівка, але її ми спалили, — він кивнув на мертве тіло в армійських берцах. — Та також була навіженою. Кричала щось незрозуміле, сама під постріл кинулась. Ідіотка. Можливо, якоїсь дурі нанюхалась. Кажуть, що це вона мандячила зі «страйкера» по вашому модулю і в охоронців, пане міністре. Потім ця солодка парочка спробувала кинути гранати, але в них не вийшло.

Інший охоронець звіряв якусь картку із зображенням на позитронному планшеті. Побачивши Маккосліба, він виструнчився:

— Пане Надзвичайний міністре, доповідаю: щойно нами встановлені особи терористів. Цього покидька, сір, — він ткнув чоботом хлопця, — звуть Оскаром Дереком, він з місцевого допоміжного батальйону. Ординарний солдат. Мобілізований за власним бажанням вісім днів тому. Їхній батальйон на сусідньому полі будує пастку. А його дівка — санітарка Летиція Вагар, також із ополченців. Він довбаний поселенець, а вона з Астеру. Обидвоє навчалися там у коледжі.

— У Коледжі стюардів імені Цао Цинлю? — уточнив Ланс.

— Так точно, пане міністре! Ви знайомі з ними?

— Ні, цих дітваків я ніколи не бачив. Проте, здається, мав нагоду познайомитись з їхньою духовною наставницею… Це ж Найга послала вас? — запитав він в Дерека. — Ваша викладачка Найга Палангус?

— Маргарзан! — прохрипів той.

Уривок з «Правдивого переліку Клинків», священного тексту «Тих, хто схиляється перед Мечем»

[…] 14. Якщо ти залишаєш вбивцю посвяченого жити, то тим заохочуєш інших до здійснення безкарного зла. Якщо в тобі не палає священне полум’я помсти, то невдовзі в єстві твоєму запанує темрява сього світу. Невідомщене волає до Сил Могутніх, і його волання здатне зрушити рівновагу часу і простору. Невідомщене звертається