Читати книгу - "Прерія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ми вріжемося в середину племені, — палко відказав молодий офіцер, — і перевіримо, чи насправді вони такі хоробрі!
— Еге ж, легко сказати, а що вийде на ділі? Спитай-но бортника, він тебе навчить, як треба поводитися за таких обставин.
— Е, ні, старий трапере, — озвався Пол, напружуючи своє могутнє тіло, наче вовкодав, свідомий своєї дужості, — тут я підтримую капітана. Справа ясна: треба обігнати вогонь, нехай це і приведе нас до тетонських вігвамів. От Еллен, вона…
— Яка користь… яка користь з ваших мужніх сердець, коли треба зіткнутися не тільки з людьми, а й з вогненною стихією? Подивіться навколо, друзі: зусібіч дим, з усіх низин, — а це значить, що іншого виходу звідси, окрім як пробитися крізь кільце, вогню, немає. Дивіться самі, друзі мої, дивіться самі, — і якщо ви знайдете хоч одненьку пролазку, я охоче піду з вами.
Його супутники зразу ж пильно оглянули рівнину; але те, що вони побачили, швидше побільшило їхні страхи, ніж розвіяло їх. Височезні стовпи диму рухалися по рівнині, накочуючись на крайнебо, і збивались там у густу хмару. Червоні відблиски, що грали у величезних складках тієї хмари, освітлювали її, наче заграви, то перекидалися в інше місце, коли полум'я шугало далі, лишаючи позаду жахливий морок; переконливіше за будь-які слова все свідчило, яка близька й неминуча небезпека.
— Це жахливо! — вигукнув Мідлтон, пригортаючи до себе тремтячу Інес. — Загинути саме тепер і такою смертю…
— Ворота неба відчинені для всіх, хто щиро вірує, — прошепотіла на його грудях благочестива католичка.
— Така покірливість долі — чистісіньке божевілля! Але ми мужчини, отож поборемося за своє життя! Ну що, мій хоробрий і розумний друже, сядемо на коней і спробуємо прорватися крізь полум'я чи стоятимемо тут і спостерігатимемо склавши руки, як гинуть в вогні ті, хто нам дорожчий за все на світі?
— Я за те, щоб знятися всім роєм і летіти, поки, ми не підсмажилися в цьому вулику, — озвався бортник, анітрохи не сумніваючись, що Мідлтон звертається саме до нього. — Ну, старий трапере, сам бачиш — треба поспішати! Якщо ми ще трохи забаримося, то поляжемо тут, як бджоли на соломі круг вулика, коли їх викурюють, щоб викачати мед. Чуєте, як гуготить вогонь? А я з досвіду знаю: тільки-но полум'я підступить до степової трави, воно побіжить так, що тихоходові не втекти від нього!
— Ти думаєш, — сказав старий зневажливо, показуючи на зарості сухої гінкої трави, які їх оточували, — ти думаєш, що ноги людини по такій-от стежці можуть обігнати вогонь? Аби ж то знаття, де залягли ті негідники!
— А що ви скажете, лікарю? — звернувся збентежений Пол до натураліста з безпорадністю, з якою нерідко дужий, розгубившись ще перед дужчою силою, шукає підтримки в слабкого. — Що ви скажете? Чи немає у вас якої поради на такий випадок, коли йдеться про життя або смерть?
Природознавець стояв із своїми записами в руках і розглядав жахливе видовище так спокійно, ніби прерію підпалили тільки для того, щоб освітити якусь складну наукову проблему. Зачувши бортникові слова, він отямився і, повернувшись до трапера, теж спокійного, хоч, правда, з інших причин, запитав з дивною байдужістю до їхнього відчайдушного становища:
— Шановний мисливцю, вам, очевидно, часто доводилося бачити отакі явища з заломленням світла…
Але Пол не дав йому договорити, вибивши в нього з рук записи з такою люттю, ніби він збожеволів. Перш ніж природолюб устиг відповісти, трапер, який тримався весь час так, начебто гадав, що ж його робити далі, але був швидше розгублений, ніж стривожений, раптом ніби відкинув геть усі сумніви і прибрав рішучого вигляду.
— Час діяти, — сказав він, відвертаючи сварку, яка от-от мала вибухнути між природознавцем і бортником. — Час полишити книжки та нарікання й робити діло.
— Ти надто пізно схаменувся, нещасний діду! — крикнув Мідлтон. — Вогонь уже за чверть милі від нас, а що для полум'я така відстань, коли його роздмухує вітер!
— Та грець із ним, з тим вогнем! Мене він мало обходить. Якби я міг перехитрити тетонів, як обдурю вогонь, залишивши його без поживи, тоді ми й горя не знали б. Хіба ж це вогонь? От бачили б ви те, що бачив я у східних горах, коли могутні бескиди були розжарені, мов горно в кузні, тоді б ви знали, який жахливий буває вогонь і яка то радість, коли ти вибрався з нього! Ну, хлопці, за роботу, годі балачок, бо он той закручений лизень полум'я і справді біжить на нас, як лось підтюпцем. Виривайте-но цю низьку й зів'ялу траву, щоб оголити місце там, де ми стоїмо.
— Ви що, хочете отак по-дитячому позбавити вогонь його жертв? — вигукнув Мідлтон.
По обличчю старого перебігліа легка, але переможна посмішка. Він спокійно відповів:
— Твій дід сказав би: коли ворог близько, солдат повинен беззастережно виконувати накази.
Капітан зрозумів цей закид і негайно заходився робити те саме, що й Пол, який, миттю скорившись розпорядженню трапера, уже висмикував розпачливо суху траву. Навіть Еллен почала працювати, а невдовзі до неї пристала й Інес, хоч ніхто з них і не знав, для чого все це робиться. Але люди, як правило, працюють дуже ревно, коли сподіваються своїм трудом вибороти собі життя. Отож не минуло й кількох хвилин, як було розчищено круглу площинку діаметром футів з двадцять. Трапер відвів жінок на край цієї площинки і звелів Мідлтону й Полові накинути на них ковдри поверх їхніх тонких, легкозаймистих суконь. Коли це зробили, старий пішов на протилежний край, де трава ще стояла щільною високою стіною, і, вскубнувши жмут сухішого бадилля, поклав його на поличку своєї рушниці. Трава миттю спалахнула від іскри. Потім він уткнув цей маленький вогняний віхоть у самісіньку гущавину високих бур'янів і, відступивши до середини площинки, став терпляче ждати, що буде.
Вогонь жадібно накинувся на свіжу поживу, і за якусь хвилю роздвоєні язики полум'я вже ковзали по траві — так іноді корова лиже пашу, вишукуючи собі найсмачніший корм.
— Тепер, — мовив старий, підвівши палець і сміючись своїм дивним безгучним сміхом, — ви побачите, як вогонь б'ється, з вогнем! Гай-гай! Мені не раз доводилося випалювати гладеньку стежку, коли ліньки було розчищати собі дорогу руками в улоговині, що заросла травою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прерія», після закриття браузера.