Читати книгу - "Спокута"

для того, щоб спати. Крізь шинельне сукно він намацав пачку її листів. Я чекатиму тебе. Повертайся. Слова не були безглуздими, але зараз вони його не зачіпали. Тут усе було ясно — коли одна людина чекає іншу, це нагадує арифметичну суму і так само позбавлене емоцій. Чекання. Просто одна людина нічого не робить, весь час, а друга до неї наближається. Чекання — це важке слово. Він відчував, як воно тисне на нього, важке, наче шинель. Усі в цьому підвалі чекали, й усі на березі теж. Вона чекала, так, і що далі? Він намагався почути, як її голос вимовляє ці слова, але чув лише свій власний, заглушений ударами серця. Він навіть обличчя її не міг пригадати. Намагався скерувати думки на нову ситуацію, на ту, яка начебто зробить його щасливим. Усі складнощі кудись зникли, нікуди не треба було спішити. Брайоні змінить свої свідчення, перепише минуле так, що винні стануть невинними. Але що таке вина в наші дні? Дешевина. Усі винні — і ніхто не винен. Зміна свідчень нікого не порятує, бо не вистачить ні людей, ні паперу й чорнила, ні терпіння й спокою, щоб записати твердження усіх свідків і зібрати всі факти. Свідки також винні. Весь день ми спостерігали злочини один одного. Ти сьогодні нікого не вбив? А скількох ти залишив умирати? Тут, у підвалі, ми про це нікому не скажемо. Ми виспимося й забудемо про це. Брайоні. Його зацукрована мигдалина мала присмак її імені, і це здавалося таким химерним і неймовірним, що він навіть засумнівався, чи правильно запам’ятав його. Й ім'я Сесилії також. Невже він завжди сприймав як належне дивовижність цих імен? І навіть це питання важко було втримати в голові. У нього тут, у Франції, стільки незавершених справ, що йому здалося доречним відкласти свій від’їзд в Англію, навіть хоча торби вже спаковані, ці дивні, важкі торби. Ніхто їх не побачить, якщо він залишить їх тут, а сам повернеться. Невидимий багаж. Він повинен повернутися й зняти хлопця з дерева. Він уже робив так раніше. Він повернувся туди, де нікого не було, і знайшов хлопців під деревом, і ніс П’єро на шиї, а Джексона на руках через парк. Такі важкі! Він був закоханий — у Сесилію, у близнюків, у свій успіх, у світанок із туманом, що світився таким дивним світлом. А як його зустріли! Зараз він звик до такого, це вже стало цілком звичайним, але в ті часи, до того, як душа огрубіла й стала нечутливою, коли це ще було новиною і все інше теж було новим, він гостро це відчув. І його справді схвилювало, коли вона отак вибігла з будинку й заговорила з ним біля відчинених уже дверцят поліцейської машини. Я чисту й щиру душу мав, / Коли тебе кохав. А він піде назад, тим же шляхом, яким прийшов, відмовившись від усього, чого вони домоглися, піде осушеними й похмурими болотами, повз лютого сержанта на мості, через розбомблене село, довгою вузькою дорогою, що тягнеться безкінечними полями, вгору-вниз, вгору-вниз, шукаючи ту бічну дорогу по ліву руку на краю села, навпроти взуттєвої крамниці, а тоді пройти ще дві милі, перелізти через огорожу з колючим дротом і далі лісом і полями аж до тієї ферми двох братів, де можна заночувати, а наступного дня в золотистому ранковому світлі поспішити за стрілкою компаса тією чудесною країною маленьких долин, де течуть струмки й гудуть бджоли, а потім піднятися стежкою до скорботної хатини біля залізничної колії. І до дерева. Позбирати з грязюки шматки обгорілого, роздертого одягу, клаптики піжамки, потім покласти його в могилу, того нещасного блідого хлопчика, і якось пристойно поховати. Гарний хлопчина.

Нехай винні ховають невинних, і нехай ніхто не змінює свідчень. А де зараз Мейс, хто допоможе копати? Той хоробрий ведмідь, капрал Мейс. Ось ще одна незавершена справа і ще одна причина, чому він мусить залишитися тут. Він повинен знайти Мейса. Але спершу він знову повинен пройти всі ці милі, повернутися на північ до того поля, де фермер із собакою все ще йдуть за плугом, і запитати у фламандської жінки і її сина, чи вважають вони його винним у їхній смерті. Бо людина часом надто багато бере на себе в марнославному пориві самозвинувачення. Можливо, вона скаже «ні» — по-фламандському. Ти хотів допомогти нам. Ти ж не міг перенести нас через поле. Ти ніс близнюків, а не нас, ні. Ні, ти не винен. Ні.

Почувся шепіт, і він відчув чийсь подих на своєму розпашілому обличчі.

— Дуже багато галасу, начальник.

За головою капрала Нетла видно було широку смугу темно-синього неба, а на її тлі чітко вимальовувався пошарпаний край зруйнованої стелі підвалу.

— Галасу? Що я робив?

— Кричав «ні» й усіх перебудив. Деякі хлопці сильно роздратувалися.

Він спробував підвести голову, але не зміг. Капрал запалив сірника.

— Господи. Ти й справді жахливо виглядаєш. Ану, давай. Ковтни.

Він підняв Тернеру голову й приклав йому до губ манірку.

Вода мала металевий присмак. Коли він напився, на нього накотила величезна, океанічна хвиля втоми, затягаючи його кудись у глибину. Ішов він по землі, аж впав у океан. Щоб не лякати Нетла, він намагався говорити розсудливіше, ніж був здатен.

— Послухай, я вирішив залишитися тут. Є деякі справи, які мені треба залагодити.

Нетл брудною рукою обтирав Тернеру чоло. Той не розумів, чому Нетл вважає за необхідне майже притулятися до нього своїм стурбованим щурячим обличчям.

— Начальник, чуєш мене? — запитав капрал. — Ти мене слухаєш? Десь годину тому я виходив відлити. Вгадай, що я бачив. Дорогою йшов матрос і збирав офіцерів. Вони збираються на березі. Кораблі прийшли. Ми їдемо додому, друже. Тут є лейтенант із «темно-жовтих», який о сьомій поведе нас. Тому поспи трошки й більше не кричи.

Він провалювався кудись і хотів тільки спати, нічого більше — тисячу годин спати. Стало трошки легше. Вода була гидкою, але допомогла, так само як новини й заспокійливий шепіт Нетла. Їх вишикують на дорозі й поведуть на берег. Рівняння направо. Порядок буде відновлено. Ніхто в Кембриджі не пояснював їм переваг ходіння строєм. Більше шанували вільний, нескорений дух. Поетів. Але що знали поети про виживання? Про виживання великої групи людей. Коли й мови немає про те, щоб порушити стрій, щоби брати приступом кораблі, ніяких тобі «хто перший, той і ліпший» чи «хто пізно приходить, той сам собі шкодить». І не чути тупоту й поспіху, коли вони