Читати книгу - "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]"

хочу, щоб чоловік поводився, як годиться чоловікові.

— Але ж ти не хочеш, щоб Крістофер… тобто містер Корнер був такою людиною, — зауважила її щира приятелька.

— Я не кажу, щоб він робив це часто. Але я хотіла б побачити, що він здатний таким бути. Ви сказали хазяїнові, що сніданок подано? — звернулась вона до служниці, яка в цю хвилину внесла троє варених яєць і чайник.

— Авжеж сказала, — обурено відповіла та. Служниця на віллі «Акація» в Равенскорт-парку повсякчас перебувала в стані обурення. Навіть коли вона вранці й увечері промовляла молитви, голос її звучав обурено.

— 4 що він відказав?

— Що зійде, коли одягнеться.

— Ніхто й не вимагає, щоб він приходив роздягнений, — скипіла місіс Корнер. — Коли я кликала його п'ять хвилин тому, він сказав, що надягає сорочку.

— Якби ви тепер спитали його ще раз, він відповів би те саме, — висловила свою думку служниця. — Він якраз лазив рачки, коли я заглянула в кімнату: шукав під ліжком запонку.

Рука місіс Корнер з чайником зупинилася.

— Він розмовляв?

— Розмовляв? Там нема з ким розмовляти, а мені нема чого стояти й базікати.

— Я хочу сказати — сам із собою, — пояснила місіс Корнер. — Він часом не… не лаявся?

У тоні місіс Корнер бриніло бажання, майже надія.

— Лаявся?! Та він і не знає, як це робити!

— Дякую, Гаррієт, — сказала місіс Корнер. — Можете йти. — Вона з брязкотом поставила чайник на стіл.—

Навіть це дівчисько зневажає його, — гірко зауважила місіс Корнер.

— Може, він раніше встиг вилаятись, — озвалась міс Грін.

Але місіс Корнер не так легко було втішити.

— Раніше встиг! Будь-хто інший на його місці лаявся б безперестану.

— Можливо, — сказала щира приятелька, завжди ладна знайти виправдання цьому грішникові,— можливо, він і лаявся, тільки вона не чула. Ти сама подумай: якщо голова його була під ліжком…

Двері відчинилися.

— Перепрошую, що я спізнився, — заявив містер Корнер, бадьоро входячи в кімнату. Він узяв собі за правило неодмінно бувати уранці бадьорим. «Зустрічай день усмішкою, і він даруватиме тобі щастя» — такий був девіз, що його місіс Корнер чула від чоловіка кожного ранку, рівно двісті два рази за всі шість місяців і три тижні їхнього подружнього життя. Найрізноманітніші девізи посідали велике місце в житті містера Корнера. Вони були дбайливо виписані на картках однакового формату, а найдобірніші з них, прикріплені до дзеркала, щоранку повчали господаря, коли він голився.

— Знайшов? — запитала місіс Корнер.

— Диво дивне, — відповів містер Корнер, сівши за стіл. — Я своїми власними очима бачив, як вона впала під ліжко. Може…

— І не проси мене, щоб я її шукала, — урвала чоловіка місіс Корнер. — Деякі люди, якби їм довелося повзати навкарачки під ліжком і стукатись лобом об ніжки, не втерпіли б, щоб не вилаятись. — Слово «деякі» було виразно підкреслено.

— А це непогано загартовує характер, — натякнув містер Корнер, — коли часом примушуєш себе терпляче виконувати завдання, розраховані…

— Якщо ти заплутаєшся в одному з цих своїх довжелезних речень, то не матимеш коли й поснідати, — злякалася місіс Корнер.

— Шкода, якщо вона десь загубилася, — зауважив містер Корнер. — Її внутрішня вартість, можливо…

— Я пошукаю її після сніданку, — зголосилася привітна міс Грін. — Розшукувати всякі речі — це мій хист.

— Охоче вірю, — галантно погодився містер Корнер, ручкою ложки розбиваючи яйце. — Від таких ясних очей, як ваші, мало…

— У тебе тільки десять хвилин, — попередила його дружина. — Швидше снідай!

— Я хотів би хоч раз мати змогу висловитись до кінця, — поскаржився містер Корнер.

— До кінця ти ніколи не доберешся, — переконано сказала місіс Корнер.

— Я хотів би хоч спробувати, — зітхнув чоловік. — Може, цими днями…

— Як тобі спалося, люба? Я забула в тебе спитати, — звернулася місіс Корнер до своєї щирої приятельки.

— Першу ніч у незнайомому місці я завжди сплю неспокійно, — відповіла міс Грін. — А крім того, я ж була трохи збуджена виставою.

— Я волів би, щоб чарівне мистецтво цього драматурга ми побачили в кращому зразку, — промовив містер Корнер. — Коли так рідко ходиш до театру…

— Треба ж людині розважатись, — урвала його дружина, а її приятелька додала:

— Правду кажучи, я ніколи в житті так не сміялась!

— І справді було кумедно. Я й сам сміявся, — визнав містер Корнер. — Але все-таки мушу зауважити, що брати пияцтво як тему…

— Він не був п'яний, — заперечила місіс Корнер, — а тільки трохи під чаркою.

— Люба моя, — поправив її чоловік, — він же на ногах не міг стояти!

— Зате був куди кумеднішим, ніж дехто з тих, хто може стояти, — не поступилася дружина.

— Цілком можливо, люба Емі,— пояснив їй містер Корнер, — що хтось може бути кумедним і не напившись, а хтось інший може напитись і не…

— О, чоловікові не вадить деколи випити, — заявила місіс Корнер.

— Люба моя…

— Тобі, Крістофере, теж би іноді не завадило.

— Мені хотілося б, щоб ти не казала того, чого насправді не думаєш, — зауважив містер Корнер, простягаючи порожню чашку. — Якби хтось почув тебе…

— Найбільше мене обурює, коли кажуть, ніби я кажу те, чого не думаю, — заявила місіс Корнер.

— Нащо ж ти тоді так кажеш? — здивувався чоловік.

— Бо я… бо я справді так думаю.

— Не можу повірити, люба, ніби ти справді думаєш, що мені не завадило б напитись, нехай навіть лиш іноді.

— Я не казала напитись, я казала випити.

— Але ж я випиваю… в помірних дозах, — пробував відборонитись містер Корнер. — «Поміркованість у всьому» — такий мій девіз.

— Знаю, — відповіла місіс Корнер.

— Всього потроху й нічого… — цим разом містер Корнер сам себе урвав. — Боюся, що нам доведеться відкласти цю цікаву дискусію до іншої нагоди, — сказав він, підводячись. — Якщо ти не заперечуєш, люба, я б хотів переговорити з тобою в коридорі. В мене є кілька побутових запитань…

Господар і господиня протиснулися повз гостю й причинили за собою двері. Міс Грін лишилась за столом і їла собі далі,

— Я саме це й мала на увазі,— втретє зауважила місіс Корнер через хвилину, знов сідаючи за стіл. — Я б віддала все… все на світі,— палко додала вона, — аби тільки Крістофер став більше схожим на звичайного чоловіка.

— Але ж він завжди був таким… таким, як і зараз, — нагадала їй щира приятелька.

— О, звичайно, під час заручин кожна дівчина хоче, щоб її чоловік був сама досконалість. Але я не думала, що він таким і залишиться.

— А як на мене, то він дуже добрий і симпатичний молодик. Ти просто сама не знаєш, чого тобі хочеться.

— Я знаю, що він добрий, — погодилася місіс Корнер, — і я дуже люблю його. Але якраз через