Читати книгу - "Печатка Святої Маргарити"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Порфирій важким поглядом зміряв Шведа.
— Однако дело с душком… — неспішно продовжував той. — За это и под трибунал угодить можно. Шутка ли — бланки с твоей подписью. Что за канитель, Порфирий?
— Не знаю, товарищ Клеверов, — похмуро відповів той. — Кто-то им достает эти бланки и мои подписи подделывает. И Зойка у меня ближе всего на подозрении. Окромя нее некому. Я ж ей доверил все, думал, она еще и благодарна будет.
— Ты не юли, Кашин… — Марко присунувся ближче до Порфирія. — Сам-то дела с контрабандистами мутишь? Своих там имеешь? Да не дрейфь, Кашин! Расказывай как на духу… Думаешь, товарищу Мальцеву в Каменце-Подольськом ничего о твоих делах не известно или я сюда даром приехал? — Швед багатозначно подивився на Порфирія. — Или тебе одному жить по-человечески охота?
Кашин подивився собі під ноги. Мовчав, тільки сопів.
— Молчишь? Я тоже думал помолчать пока… присмотреться к тебе… Товариш Мальцев так и сказал: приглядись, как там комендант работает… А ты своим психозом только все ускорил. Так что… расскажешь? Или, может, под трибунал пойдешь?
— А какие у Вас доказательства, товарищ Клеверов? — похмуро запитав Порфирій.
— Доказательства не у меня, а у товарища Мальцева. Он твоих подельников всех наизусть знает. Молчал только до поры — до времени. Впрочем, и у меня одно доказательство имеется — склад твой позади комендатуры, где ночью хоть в глаз стреляй, темно… Туда контрабанду тебе свозят?
— Зойка, сука! — прошипів Кашин. — Знал, что сдаст.
— А ежели знал, зачем посвящал ее в такие вещи? И не надо было над женщиной измываться. Женщина ласку любит, а не чтобы ее сапогом по лицу, — майже по-дружньому проказав Марко. — А вчера ты, Кашин, говоришь, облаву делал?
— Ну, делал…
— Охотился, значит, за теми, кто с тобой делиться не захотел? — поцікавився Марко. — Не умеешь ты, товарищ Кашин, с людьми работать… Совсем не умеешь, — зрезюмував Швед. — Вот теперь и думаю… что мне товарищу Мальцеву докладывать о тебе? Может, так: комендант Волочиской погран-заставы товарищ Порфирий Кашин оказался врагом революции и чуждым елементом, под прикрытием своей должности имел сношения с врагами советской власти, поощрял контрабанду и вместе со своими подельниками…
— Да что Вы, Валериан Алексеевич… — простогнав Кашин. Безрадісно подивився перед собою, перевів погляд на Марка, що все ще босоніж, у розстібнутому кителі сидів перед ним. — Прямо демона из меня слепили. Словом… не надо… Я готов… Готов сотрудничать с товарищем Мальцевым на всех приемлемых для него условиях. Но мне тоже…
— Что — тоже?
— Мне тоже нужны гарантии. От товарища Мальцева, — невпевнено проказав Порфирій.
— Какие гарантии? — перепитав Швед.
— Гарантии, что меня завтра не сдадут… Вы же понимаете, товарищ Клеверов… я же, получается, совсем ни в грош тогда… — майже благально пробелькотів Кашин.
— Понимаю, Порфирий, — відповів Марко. — Но ты, когда все это затевал, уже понимал, что цена твоей жизни — грош, ежели попадешься… Не будет тебе никаких других гарантий, кроме моей. Я твоя гарантия. И от меня будет зависеть, будешь ты, Порфирий Кашин, в чести или под трибунал пойдешь. Понял? Вернее, от твоих действий дальнейших.
Кашин прикусив губу. Такого повороту справи він не очікував… Цей уповноважений від Мальцева звалився наче сніг на голову і з першого ж дня так упіймав його за дулу! Це ж треба!
І Мальцев… скільки до Волочиська приїжджав, пив, жер, із Зоєчкою у стодолі перекіцкався… А виявляється, приглядався, вникав, винюхував, аж поки не взяв його, Порфирія, за зябра! Точно Зоя, сука, здала його! А він і не здогадувався, думав, дурепа, слабка на передок; на такій орати можна… А вона… сука… усе про нього доносила Мальцеву… Та й він сам давно втратив пильність. Може, хто із подільників мальцевською людиною був… Обробляли його, ловили на живця… Ет! Попався ні за цапову Душу!
Тим часом Марко піднявся, потягнувся, глянув весело на розчавленого Кашина.
— Зоечки нет… Кофе мне кто приготовит, а, Порфирий? Корякин твой? Показывай, где умыться-побриться можно… А то я сижу тут босой с тобой, а на улице уж давно утро.
— Умыться-побриться… — машинально повторив Кашин. — Сейчас, товарищ Клеверов. Сейчас все устроим.
Марко попрямував до кімнати, в якій спав.
— И это… — проказав вже мало не біля самих дверей. — Зоечку больше не трогай. Теперь она моя баба. Понял? Не смей больше ее ни к чему принуждать.
— Понял, товарищ Клеверов… — знову пробелькотів Кашин, та Марко присікуватися не став. Адреналін від вранішньої катавасії збадьорив його не гірше за каву чи холодний душ і налаштовував на зовсім інший лад. Тепер слід було подумати про те, як правильно обмалювати ситуацію Мальцеву, аби забезпечити необхідні тили…
— Погоди-погоди, — проказав Кашин собі під носа, коли Марко зник за дверима. — Эта сука сдаст тебя так же, как меня тебе сдала… Дай только время, Клеверов!
* * *Вже увечері Швед телеграфував до Кам’янця послання з таким безневинним текстом:
«Кам'янець-Подільський
Марії Коропець
Маню, тут гарно, риби на Збручі доволі. Але сама розумієш, кордон. Рибалити заборонено. Та не біда, є ще кілька ставків. Мій приятель — з місцевих — охоче покаже там усі рибні місця. Тому, якщо хочеш бути ближче до мене, приїжджай до Волочиська. А як ні, то, коли будемо вдало рибалити, відправлятиму тобі тараньки».
Прочитати його у правильному контексті адресату було нескладно:
«Контрабанда на Збручі процвітає, хоч і є певні моменти — все-таки кордон. Але є ще кілька нових каналів. Кашин упіймався і готовий здати усі свої зв'язки… Хочеш бути у курсі справ — приїжджай до Волочисъка, а ні — матимеш долю від Кашина з кожної його оборудки…»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печатка Святої Маргарити», після закриття браузера.