Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Щоденник Майдану та війни

Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

154
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 87
Перейти на сторінку:
пісня Джамали. Джамала теж співала про любов — про любов до свого народу, до своєї батьківщини — україн­ського Криму. Її почули та зрозуміли й члени національних журі, й безліч телеглядачів по всій Європі. А це значить, вони прийняли і зрозуміли біль Криму, біль України, почувши цей біль у голосі нашої переможниці, побачивши цей біль у її очах.

Коли я, не великий любитель естради, дочекався виступу Джамали, а потім дочекався оголошення офіційного переможця, мій стан точно відповідав словам з пісні пітерської рок-групи: «Моё сердце остановилось, подышало немного и дальше пошло». І мені стало трохи шкода, що в багатьох піснях нашої естради так багато ритму і так мало сенсу, так багато невмотивованих веселощів і так мало справжнього болю. Пісня Джамали змусила мене згадати іншу пісню, яку я дуже часто чув на Майдані і яку, як мені здається, ми стали потихеньку забувати — «Плине кача по Тисині». Хотілося б, аби час від часу українці слухали і «Ка­чу», і пісню Джамали. Ці пісні дуже різні, але водночас дуже пов’язані між собою. Ці пісні про біль, про біль усього українського народу і про біль кримських татар. Пісні про біль лікують. Лікують наш розум і наші очі, якими ми дивимося на навколишній світ, на власну країну, на політиків і на народ.

24 травня 2016 року. Знати менше чи знати більше?

Цікаві дискусії посилилися тепер і в соціальних мережах, і на сайтах мас-медіа. Природно, як у нас нині прийнято, дискусії виникають у відповідь на більш-менш радикальні заклики активних громадян, щиро стурбованих проблемами України. Остання з таких дискусій, що триває й дотепер, стосується закликів активістів «знати менше про Росію та російську культуру». Однією з тез прихильників цієї ідеї є думка про те, що коли ми багато знаємо про чужу культуру, то вона захоплює нас і робить нас її прихильниками. З цим сперечатися немає сенсу, адже коли ви цікавитеся французькою культурою, ви закохуєтеся в неї, ви її вивчаєте й стаєте, врешті-решт, її активним оглядачем і, вибачте за слово, яке події останніх двох років забарвили чорним, — пропагандистом. Так, із Францією в нас немає проблем і, впевнений, не буде, а ось із Росією їх море, і не тільки Чорне! Російська культура і так давно забралася на територію української культури, тим самим її витісняючи, а іноді підміняючи. Але знати про неї менше, ніж уже знаєш, це як? Росія — сусід, якого не вибираєш, а в основі радян­ської культури — як не крути — лежить російська культура. На радянській культурі виросло старше покоління наших співгромадян, і вони голосно або мовчки її захищатимуть, мовби це їхня особиста молодість і перше кохання. Такі закони психології. Одначе сусідів у нашої країни багато й вони різні. І я, коли б вирішив устряти в цю дискусію, не закликав би знати менше! Скоріше закликав би знати більше, але про тих сусідів, яким ми цікаві, близькі та зрозумілі, й які турбуються про наше, українське, майбутнє. І чим більше такі країни-сусіди цікавляться нами й підтримують нас, тим більше ми маємо цікавитися ними і перш за все їхньою культурою. Одним із таких дружніх сусідів, із яким ми пережили в історії досить складні моменти, є Польща — країна з цілісною унікальною культурою, країна єдиної польської мови, чому деякі наші громадяни, що не розуміють різниці між Польщею та Україною, сильно заздрять. Я заздрю Польщі перш за все тому, що вона зуміла створити один із найдинамічніших книжкових ринків у Європі. Немає в Польщі маленького містечка, в якому не відкрилися б останніми роками нові книгарні. Нові книгарні — це відображення зростання числа читачів серед польських громадян, це доказ зростання рівня освіти й зростання достатку. Цей процес, хоч як дивно, йде паралельно з розвитком політичних відносин між Україною та Польщею. Польські політики й дипломати підтримують європейський вектор розвитку України й у себе вдома, й у Брюсселі, й у Страсбурзі. А польські читачі все більше й більше цікавляться українською історією та українською реальністю. Вони, захлинаючись, читали і читають колонки Юрка Андруховича про Україну в «Газеті Виборчій», вони з нетерпінням чекають нових романів Наталки Сняданко та Сергія Жадана. Вони, самі про це не думаючи, стають пропагандистами української культури. Є в Польщі сили, які, напевно, запропонують «знати менше про культуру України», але ці сили в меншості, й тому нашим культурним відносинам вони не загрожують. Нам би теж відповісти їм взаємністю, адже польська культура і поль­ська література зокрема — багатющий пласт сучасної світової культури. Збіґнєв Герберт, Ольга Токарчук, Анжей Стасюк, Тадеуш Розевіч, Вітольд Ґомбрович, Тадеуш Конвіцький — це лише кілька з літературних зірок сучасної польської літератури, зірок, які видні (й читані) у багатьох країнах світу. Знати більше про польську культуру — це не значить знати менше про інші культури. Це означає цікавитись, як і чим живуть твої добрі сусіди, які проблеми їх хвилюють і яке майбутнє вони для себе будують.

10 червня 2016 року. Третє літо війни

Ось уже два роки, як Україна наближається до Ізраїля. Не географічно, звичайно, а за способом життя і мислення своїх громадян. В усьому винне звикання до війни. Ось і останні досить дивні події в Криму не змусили багатьох українців зупинитись і замислитися. Більше того, коли Росія заявила, що два десятки «українських диверсантів» улаштували стрілянину біля російського прикордонного пункту на анексованій території і в зв’язку з цим «кордон» закривається, українці, які їхали до Криму, не розвернулися, щоб поїхати куди-небудь іще, а просто стали в чергу на в’їзд. Мовляв, постріляють, а потім перестануть і можна буде їхати далі. Вранці після нічної стрілянини російське телебачення показало кадри затримання «українських терористів». Камера «бойових» російських телеоператорів захопила шматок нічного неба з повнею. Хтось із глядачів не полінувався і перевірив місячний календар — виявилося, що повний місяць був за чотири дні до «бою з українськими диверсантами». Щоправда, самі кримчани розповіли дві інші версії стрілянини непода­лік від адміністративного кордону між Кримом і Херсонською областю. У селі Суворове того вечора і вночі грали крим­ськотатарське весілля. На весілля прийшла група росій­ських військових, яких не захотіли пускати до столу. Військові образились і почали стріляти. За другою версією, яка також прийшла з самого Кри­му, — кілька контрактників випили зайвого і зі зброєю в руках утекли з військової частини. На користь цієї версії говорять оголошення про те, що поліція

1 ... 75 76 77 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Майдану та війни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Майдану та війни"