Читати книгу - "Моє сторіччя"

алкоголем і наркотиками (Live fast, die young). У самій же пісні це гасло виражало протест проти панівних консервативних еліт, утіленням яких в Англії є королева — як аристократичний релікт минулого. Альбом із піснею був записаний у травні 1977 року, коли святкували 25-річний ювілей з дня коронації Єлизавети II, тому пісня й присвячується королеві. ">[51], — аж поки у нашого дідуся, не знаю, як би це краще сформулювати, аж поки наш дідусь геть не поїхав дахом. І то раптово, одного ранку. Ми з чоловіком втратили дар мови і тільки дивилися на нього. Бо мій свекор…

Ви ж знаєте його, отче. Бездоганний, тонкий, доглянутий аристократ — уособлення скромності, наділений шармом старшого чоловіка та стриманою іронією, яка ніколи нікого не ображала; відколи він відійшов від банківських справ, то цілковито віддався любові до класичної музики, майже не виходив зі своїх кімнат, лише іноді сидів на терасі в саду, заглиблений у свої думки, так ніби назавжди відійшов від усього мирського, він, фінансист найвищої категорії — ви ж знаєте, отче, що мій свекор належав до чільних осіб «Дойче банку», — але він ніколи не говорив ні про себе, ні про свою діяльність, завжди був дуже скромним, у своєму костюмі в сіру смужку. Приміром, коли я незабаром після виходу заміж спитала його, що він робив у ті страшні воєнні роки, він відповів зі своєю звичною тихою іронією: «А це хай залишиться банківською таємницею»; і навіть Ервін, який також займається банківською справою, мало що знає про етапи свого дитинства і ще менше — про професійну діяльність свого батька, якого раптом, як я вам уже казала, враз наче підмінили…

Ви тільки уявіть це: одного ранку він являється на сніданок у такому страшному вигляді, що не просто дивує — шокує нас. Він цілковито зголив своє, навіть у похилому віці ще достатньо густе, сиве волосся, лишив тільки смугу посередині, поставив її сторчма, ще й пофарбував у яскраво-червоний колір. Його одяг був у тому ж стилі: кітель, мабуть, потай зшитий із окремих чорно-білих клаптів, а до нього — старі штани від Штреземана, які він свого часу, вочевидь, носив на засідання правління. Виглядав він у цьому як арештант. До того ж усі деталі його костюма — шматки тканини і навіть ширінька на штанях — були скріплені між собою шпильками. А ще — не питайте мене, як саме, але свекор запхнув собі в мочки вух теж дві великі аґрафки. А на додачу знайшов десь кайданки, щоправда, вдягав їх лише в урочистих випадках.

Звичайно ж, отче. Ніхто не міг його зупинити. Він постійно кудись зникав із дому. Над ним усі сміялися, і не лише тут, у Раті, а й на Кьоніґсаллеє, як я чула від людей. А незабаром довкіл нього вже була ціла юрма цих панків, з якими він лякав перехожих по всіх околицях аж до Ґерресгайма. Ні, отче, навіть якщо Ервін і робив йому зауваження, у відповідь завжди чув:

— Пан Абс зараз іде геть. Пан Абс мусить перейняти керівництво Богемським «Уніонбанком» і Віденською кредитною спілкою. Крім цього, пан Абс повинен здійснити в Парижі та Амстердамі арієзацію відомих Торгових домів… Пана Абса просили поводитися при цьому делікатно, як це було з Банківським домом «Мендельсон». Пан Абс відомий своєю делікатністю і не хотів би, щоб його розпитували…

Таке і ще багато іншого ми мусили вислуховувати щодня, отче. Саме так, як ви кажете: він цілковито ідентифікував себе із Германом Йозефом Абсом, своїм колишнім шефом, з яким був тісно пов’язаний по роботі не лише в роки повоєнної відбудови, а, здається, ще раніше, у війну. Цей Абс свого часу мав честь бути фінансовим радником пана бундесканцлера. І тепер, про що би не йшлося — чи про ці набридлі питання компенсації збитків, які були адресовані фірмі «I.G. Farben», чи про чергові вимоги Ізраїлю, — моєму свекрові завжди здавалося, що саме він має вести переговори за дорученням пана Аденауера. І тоді він казав:

— Пан Абс відкидає всі ці вимоги, пан Абс докладе всіх зусиль для збереження нашої платоспроможності.

Причому ці жахливі панки також називали його Абсом, щойно він виходив за ворота вілли.

— Тато Абс! — кричали вони.

А нам він із посмішкою казав:

— Не турбуйтеся, пан Абс лише збирається в невеличке службове відрядження.

Діти? Ви не повірите, отче, вони буквально за день-два одужали, — так їх шокувала поведінка дідуся. Моніка викинула у смітник свій шкіряний костюм та ці жахливі шнуровані чоботи, і тепер готується складати випускні іспити. Мартін знову носить свої шовкові краватки. Ервін казав мені, що Мартін хоче поїхати до Лондона і там вступити до коледжу. Взагалі-то, якщо, звісно, не зважати на трагічні наслідки, ми маємо бути вдячні моєму свекрові за те, що він змусив отямитися своїх онуків.

Звісно, отче, нам дуже непросто було прийняти це рішення, яке виглядає таким жорстоким. Ми годинами сиділи разом з дітьми і шукали вихід. Так, зараз він у Ґрафенберзі. Так, ви ж і самі кажете, що ця клініка має непогану репутацію. Ми регулярно його відвідуємо. Звісно, разом із дітьми. Йому нічого не бракує. На жаль, він і далі називає себе паном Абсом, але при цьому дуже добре ладнає з іншими мешканцями клініки. Принаймні так стверджує його доглядач. Нещодавно навіть здружився з іншим пацієнтом, який вважає себе Аденауером. Їм іноді дозволяють разом грати в бочче.

1979