Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Томління Офензії

(яка з'являється досить рідко, але роль її від цього не применшується)

«В цей рік прогресу стрімколетного…»

(З ільєуської газети за 1925 рік.)

Рондо Офензії

 — Брате, ти мене послухай, Дон Антоньйо, брате мій… Офенізія нудьгує На веранді в гамаці, Чорна служка упадає Біля неї цілий день, Хоче віялом наблизить Живодайний бриз морський. Офенізії наснився З бородою, наче ніч, Імператор-повелитель. — Хай мене не величає Теодоро, наш поет! І не хочу я дарунків, Брате мій, від тебе взять: Сукні, купленої в Ріо, Шовку чорного мантильї, Ні корсету, ні намиста, Навіть мавпи сагуї — Я не хочу, брате милий, Дон Антоньйо, брате мій! Чорне око, блиск чарівний… (Імператор подививсь!) Борода, темніша ночі (То монарха борода!). — Імператора люблю я, За дружину хочу стать! — Сестро мила, ти ж не можеш За дружину буть йому! — Хай наложницею стану, Раз мені судилось так. — Сестро, сестро! Рід безчестиш! Наш порядний, давній рід! — Так чого ж стоїш ти, брате, То убий сестру свою! Буть барону за дружину А чи графу — ні і ні! І поміщика не хочу, І не хочу Теодоро — Віршів слухать сил нема,— Став давно уже немилий Діамантів блиск холодний Для сумних очей моїх! Лиш один мене він тішить, Імператор з бородою! Ти мене послухай, брате, Дон Антоньйо, брате мій, Коли раптом він не схоче Подивитися на мене, Імператор, мій сеньйор, Від кохання пломінкого Тут помру я в гамаці…
Про сонце і дощ з маленьким чудом

Того 1925 року, коли розбрунькувалось кохання мулатки Габрієли і араба Насіба, дощова нора року перевершила всі можливі норми настільки, що плантатори, наче сполоханий табун, бігали по вулицях і, зустрічаючись один з одним, питали тремтячими голосами:

— Коли закінчиться цей страшний суд?

Всі говорили про дощі — адже фазендейро[24] ніколи не доводилось бачити такої сили-силенної води, що день і ніч лилася з неба.

— Ще тиждень — і все загине.

— Увесь урожай…

— Боже ти мій праведний!

Вони розмовляли про урожай,