Читати книгу - "Спартак"

непохитним завзяттям йшла вона до задуманого, і завдяки неймовірній силі волі їй завжди вдавалося задовольняти свої бажання. Коли ж виникли непередбачені перешкоди, коли вона переконалася, що Спартак байдужий до її чарів, які скорили стільки чоловіків, коли вона довідалася, що інша жінка йому миліша, незадоволене бажання, божевільні ревнощі скипіли в серці куртизанки. Кров її завирувала, серце затріпотіло, як ніколи досі — її хтиве бажання перетворилося на нестримну пристрасть. Вона прагнула забути цю людину й віддалася шаленству оргій. У її римському палаці лунали фесценійські пісні, але ніщо не могло витиснути Спартака з її серця. Вона вирушила подорожувати, побувала в рідній Греції, але незадоволена пристрасть скрізь її переслідувала, заважаючи жити. Тоді Евтибіда вирішила повторити спробу заволодіти душею гладіатора, котрий нині став грізною силою, велетнем, що підняв прапор боротьби пригноблених проти панування Рима.

Минуло чотири роки. Спартак міг забути Валерію, можливо, і забув її, і Евтибіда подумала, що тепер настав час, коли вона може цілком віддатися своїй любові до фракійця. Грекиня продала всі свої коштовності, зібрала всі свої скарби й вирушила у табір гладіаторів. Вона вирішила з безмежною відданістю східної рабині присвятити себе служінню людині, що запалила у її душі таку сильну пристрасть.

Якби Спартак упав в її обійми, вона була б щаслива, і хтозна, можливо, стала б доброчесною жінкою. Евтибіда почувалася здатною на будь-який чесний і сміливий учинок, аби тільки здобути любов людини, котра в її очах набула осяйного образу напівбога.

Вона чекала, вона сподівалася, але очікування були марними… Він удруге відштовхнув її. Евтибіда вийшла з намету Спартака у сльозах, очі її блищали гнівом, обличчя залив рум'янець сорому від пережитого приниження.

Спочатку вона йшла й нічого не бачила від хвилювання. Грекиня йшла наче навпомацки, вона спотикалася об підпори наметів, аж поки невідь чому вона опинилася біля частоколу. Думки її були безладними, у збудженому мозку не було чіткого усвідомлення про власні переживання, а чи правильного сприйняття зовнішнього світу. Дзенькало у вухах, вона усвідомлювала лише, що страждання її жахливі й вона жадає помсти, нещадної й кривавої.

Наступного дня Спартак ухвалив, щоб у Граніка, Крікса й Еномая було чотири контубернала для зв'язку між ними і повідомив Еномаю, що надсилає йому для послуг одного зі своїх гінців.

Еномай цьому не здивувався, але яким був його подив, коли він побачив перед собою Евтибіду Він не раз милувався її вродливим обличчям і гнучким станом, але ніколи не розмовляв із нею, вважаючи її коханою Спартака.

— Як?.. Ти!.. — вигукнув вражений германець. — Це тебе Спартак надіслав до мене контуберналом?

— Так, саме мене! — відповіла дівчина. На її блідому обличчі закарбувався глибокий сум. — Чому ти такий здивований?

— Чому… чому… Я думав, що ти Спартаку дуже дорога…

— О! — відповіла з гіркою усмішкою дівчина. — Спартак — людина доброчесна і думає тільки про нашу перемогу.

— Але це не завадило йому помітити, що ти гарна дівчина, найпрекрасніша з тих, які надихали різець скульпторів, найчудовіша з усіх народжених під сонцем Греції.

Краса Евтибіди настільки вразила Еномая, що грубий дикун раптом перетворився на чемну людину.

— Сподіваюся, ти не будеш освідчуватися мені в коханні! Я прийшла сюди боротися з нашими гнобителями, в ім'я цієї святої справи я зневажила багатством, любов'ю, життям у розкоші й задоволенні. Учися в Спартака бути скромним.

Гордовито вимовивши ці слова, вона повернулася спиною до Еномая й рушила до намету, в якому жили його контубернали.

— Клянуся божественною красою Фреї, матері всього сущого, ця дівчина не менш прекрасна й горда, аніж найпрекрасніша з валькірій! — вигукнув Еномай, вражений красою й поведінкою грекині. Зненацька він почав думати з невластивою йому ніжністю про чарівне личко дівчини.

Неважко здогадатися про те, що замислила Евтибіда: вона вирішила полонити серце гордого германця. Очевидно, любов германця до Евтибіди мала якийсь стосунок до планів помсти, які плекала грекиня. Хай там як, а такій чарівній жінці причарувати грубого й простодушного германця було завиграшки. Невдовзі вона здобула цілковите панування над ним.

Тим часом Спартак у таборі під Венусією невтомно вишколював два нових легіони. Рівно за вісімнадцять днів після побачення й бесіди з консулом Марком Теренцієм Варроном Лукуллом для цих легіонів були доставлені в табір гладіаторів десять тисяч панцирів, щити, мечі й дротики, привезені в обмін на чотири тисячі полонених, які були повністю роззброєні й відправлені в Рим.

Щойно були озброєні два останніх легіони, один із них, одинадцятий, що складався з галлів, був доданий до чотирьох, котрими командував Крікс, а другий, що складався з фракійців, був відданий під командування Граніка. Спартак залишив табір у Венусії й невеликими переходами рушив в Апулію. Спочатку він вирушив у Барій, а потім підійшов до стін Брундизія, найважливішого військового порту римлян на Адріатичному морі. Під час цього переходу, що тривав два місяці, не відбулося жодної значної сутички між римлянами й гладіаторами, бо сутичками ніяк не можна було назвати слабкий опір деяких міст.

Наприкінці серпня Спартак відійшов від чудово укріпленого Брундизія, у який він навіть не намагався вступити, і отаборився біля Гнатії, у добре захищеному місці. Він оточив його широкими ровами, адже вирішив перезимувати в цій провінції, де родючий ґрунт, прекрасні пасовиська й удосталь худоби могли забезпечити його військо провізією.

У той же час ватажок гладіаторів довго обмірковував, що варто зробити, аби розпочата ним війна набула більшої масштабності. І ось нарешті він скликав своїх воєначальників на секретну військову нараду. Там довго обговорювалося питання про те, як діяти далі, і, цілком імовірно, були прийняті важливі рішення, але в таборі гладіаторів нікому не вдалося довідатися цієї таємниці.

Уночі, після наради, Евтибіда зняла із себе зброю, загорнулася в пеплум, спокусливо оголила плечі й груди, і сіла на лаву всередині свого намету.

Невеликий мідний світильник опускався зі стовпа, що підтримував намет, і слабко освітлював її.

Евтибіда була бліда, її похмурий і злий погляд був спрямований до входу в намет. Вона ніби машинально спрямувала туди свою увагу, тоді як голову її наповнювали зовсім інші думки. Вона рвучко підхопилася й напружила слух. Очі