Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усе це я знаю, тому що пам’ятаю, як івент-менеджерка, найнята батьком, бігала, не покладаючи рук, щоб влаштувати нам ідеальне свято. Мені тоді здавалося, що вона жодного разу за той місяць не сіла, так сильно її батьки ганяли.
— Ось бачите? Я казав вам, що не все так просто!
Боді безперечно подобається те, що я за нього заступилася, а мені не складно порадувати людину, тим паче що вона поставилася до мене тепло.
Розмова про професії плавно перетікає в балаканину ні про що. Ми сидимо так приблизно годину, після чого стає зрозуміло, що всі втомилися й виснажилися. Бодя з Людмилою йдуть першими, а ми з Лєною прибираємо зі столу. Дивно, але наприкінці вечері вона різко згадала про мене й попросила допомогти їй. Я погоджуюсь, звісно. Не хочеться виглядати в очах Кирила білоручкою. Враження на нього справити хочу, щоб зрозумів, яка я.
Ми прибираємо зі столу за рекордно короткий термін. Лєна, на мій подив, не намагається зі мною заговорити, коли ми залишаємось самі на кухні. Вона взагалі вдає, що мене немає, мовчки ставить тарілки в раковину і, обійшовши мене збоку, йде.
— Ми йдемо? — запитує Лєна, коли ми повертаємося до столу.
Я відразу ж підсідаю до Кирила. В обійми до нього лину, обхоплюю його за талію й тиснуся так сильно, як можу, зігріваючись жаром, що від нього виходить. Мені зовсім не хочеться йти. Надворі тепло й так тихо, що я часом чую удари свого нестабільного серця.
— Іди, я незабаром прийду, — Тар каже це таким тоном, що в мене холодок по спині пробігає.
Лєна не послухатися не наважується, мабуть, розуміє, що їй залишитися не дозволять. Бажає нам із Кирилом доброї ночі і йде.
— Мені теж піти? — тихо питаю, поки Тарас відволікається на телефон.
— Ні.
Кирило притягує мене до себе ближче, обіймає, ласкаво проводить долонею по попереку.
— Я маю вибачитися за дружину, — каже Тар, дивлячись на мене. — Вона вчора перебрала, бовкнула зайвого. Вибачатися, звісно, мала вона, але вона жінка горда, складна, тому сподіваюся на розуміння.
— О, все гаразд! — квапливо кажу я, щоб згладити раптову незручність.
— Дякую, Тар, — такий жест друга не залишається поза увагою Кирила.
— Гаразд, друзі, залишаю вас. На добраніч.
Тарас встає, і я квапливо бажаю йому на доброї ночі у відповідь.
— Нумо ще трохи посидимо? — прошу, пересідаючи до Кирила на руки.
Він охоче розкриває для мене обійми й цілує, щойно я сідаю до нього на коліна. Я обіцяла собі не аналізувати, говорила, що це тимчасово й нічого більше бути не може, але не розумію, як можна з цим змиритися, коли він так до мене ставиться, коли дарує стільки уваги. Адже він нікого сюди не привозив, я знаю, мені Бодя тихо шепнув, поки ми танцювали. Нікого, а мене взяв. Невже це нічого не означає?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стань моїм першим, Адалін Черно», після закриття браузера.