Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

— Мені захотілося попити, тільки й усього... — пробурмотіла вона, важко зітхаючи, а потім прикрила очі.

— Моє лисеня мучить спрага? — грайливо запитую я її, від чого вона відкриває одне око і дивиться на мене.

— Ти якось дивно поводишся. Ти часом не пив нічого? — каже вона, стурбовано дивлячись на мене, від чого я посміхаюся.

— Ні, я точно не пив.

— От і добре, тоді давай спати, — сказала вона і спробувала перевернутися на інший бік, але я не дав їй відвернутися від мене.

— Ні.

— Вибач, що? — обурилася Крістіна, від чого я ледь не розсміявся. Боже, обожнюю, коли вона включає злюку! Вона така гарненька, коли злиться... Я просто тішився від того, як виблискували її очі, коли вона гнівалася на мене. Звичайно, хтось подумає, що це ненормально — насолоджуватися тим, що твоя дружина злиться на тебе, але я просто знаходжу це чарівним. 

— Що чула! — пирхаю я у відповідь, коли вона сердито стискає губи.

— Ми що, в дитсадку? Досить цих ігор, Жданов, лягай спати! Зрозуміло?

— У мене є краща думка... — Я обіймаю її за шию і просто цілую її в губи, від чого вона напружується в моїх руках. 

— Якого біса ти твориш?! Ти не думав, що сюди хтось може увійти і побачити, що...

— Що я цілую свою дружину? Ну, адже в цьому немає нічого поганого, Лисенятко. 

— Я б не панікувала, якби в тебе був нормальний батько, а не якийсь хворий на голову придурок! Звідки мені знати, що він за нами не стежить? — розлютилася Крістіна, від чого я посміхнувся.

— Я знаю, що не стежить. Я про це подбав, — кажу я самовпевнено, від чого Крістіна починає жадібно ковтати повітря. Звичайно ж, вона не знає, що все це завдяки Артуру. 

— Та ти... Ти... Ти...

— Що? Ну, кажи вже, Лисенятко... — Крістіна замовкає, вона потім перевертається на інший бік, усе ще перебуваючи в моїх обіймах.

— Нічого... Лягай спати... — бурмоче вона, коли я притискаюся до неї всім тілом. Обійнявши її за талію, я проводжу носом по її шиї, від чого її дихання частішає. 

— Тобі було так само погано, як і мені? — запитую я її, оскільки знаю, що вона точно не спить. Те, як вона крутиться на місці, намагаючись відсунутися від мене, до біса тішило мене.

— Жданов, не розумію, про що ти.

— Усе ти прекрасно розумієш, Крістіно. Просто ти не хочеш це визнати, чи не так?

— Гаразд, так, мені було так само погано, як і тобі. Усе, задоволений? — бурчить дівчина, від чого я тихо сміюся.

— Ні, анітрохи, чесно кажучи.

— Чого ти хочеш, Владе? — здається вона нарешті, припинивши свої спроби опинитися від мене якомога далі.

— Просто поговорити. Я сумував за тобою, Лисенятко.

— Справді?

— Звісно. Мені було незвично засинати без тебе... — Я чую, як вона важко зітхає, наче збирається щось сказати, але все ж мовчить. Я проводжу рукою по її талії, потім опускаюся нижче, поки не стискаю її стегно, від чого Крістіна повертається до мене обличчям.

— Що ти хочеш від мене почути, Владе? Якщо чекаєш промов, що я тужила за тобою і не знаходила собі місця, гадаючи, де ти весь цей час був, то даремно... Врешті-решт, ми обоє знаємо, що наш шлюб - це всього лише формальність, яка рано чи пізно зникне, і тоді тобі не треба буде відігравати роль турботливого чоловіка. Це ти хотів почути? 

Я в шоці дивлюся на дівчину, яка лежить біля мене, і обмірковую її слова. Вона зараз це серйозно мала на увазі?