Читати книгу - "Жарт"

історії були б їй однаково неприємні, мої ідеї і його, моя позиція і його (обидві однаково збочені й потворні). Я побачив, що над нашою суперечкою, яку я завжди вважав такою присутньою й живою, вже змикаються заспокійливі води часу, що, як усі знають, стирає різниці поміж цілими епохами, а що вже казати про двох нікчемних індивідів, як оце ми. Та я запекло боронився від будь-якої нагоди примирення, яку пропонував час; зрештою, не живу я у вічності, я закутий у мої тридцять сім років і не хочу перегризати ці пута (як ото Земанек, що так здався на молодіжні смаки), ні, хочу я лишитися з моєю долею, з моїм віком, навіть якщо мої тридцять сім років становлять лише нікчемний і минущий клапоть часу, який забувається, який уже забули. І якщо Земанек приязно нахилиться до мене і почне казати про минуле, про те, що треба замиритися, то я відмовлюся; атож, відмовлюся від цього миру, навіть якщо втрутиться і проситиме про це сама панна Брожова разом зі своїми однолітками, та й сам час.

12

Утома. Раптом мені закортіло послати все під три чорти. Піти собі й нічим не клопотатися. Не хочу я залишатися в цьому світі матеріальних речей, якого я не розумію і який мене обманює. Існує ж інший світ. Світ, де я почуваюся як удома, де віднаходжу себе. Там є дорога, кущ шипшини, дезертир, мандрівний музика і мама.

Урешті я струсонувся. Ні, треба. Треба до краю довести мою суперечку зі світом матеріальних речей. Треба сягнути самісінької глибини помилок і облуд.

Може, запитати в когось? У хлопців, що беруть участь у «їзді»? А якщо вони кепкуватимуть із мене? Я знову подумав про сьогоднішній ранок. Про те, як убирали короля. І раптом збагнув, куди піти.

13

«Король у нас убогий, але чесний», — вигукували вершники за три чи чотири хати попереду, а ми знай ішли за ними, за кінськими спинами, обвішаними стрічками, блакитними, рожевими, зеленими і ліловими, аж Земанек тицьнув пальцем уперед і сказав мені: «Поглянь, он Гелена». Я глянув у той бік, куди він показував, та побачив тільки барвисті тулуби коней. Земанек знову тицьнув пальцем: «Отам!». І тоді я справді побачив її, наполовину затулену конем, і відчув, як шаріюся: те, як Земанек показав мені на неї (сказав не «моя дружина», а «Гелена»), свідчило про те, що він знає про наше знайомство.

Гелена стояла на краю хідника і махала мікрофоном, що довгим дротом поєднувався з магнітофоном, який висів на плечі молодого хлопчини у шкірянці, блакитних джинсах і навушниках. Ми зупинилися неподалік від них. Земанек сказав (несподівано і наче між іншим), що Гелена пречудова жінка, вона не лише добре збереглася, а ще й годиться для всього, тож не дивно, що ми з нею так порозумілися.

Я відчув, як щоки мої спаленіли: в тому зауваженні не було агресивності, навпаки, Земанек виголосив його люб’язним тоном, а панна Брожова дивилася на мене з промовистою усмішкою, наче з усіх сил намагалася дати мені на здогад, що вона все знає і що я викликаю в неї симпатію, навіть більше, що ми з нею у змові якійсь.

Земанек і далі спокійно говорив про свою дружину, намагаючись показати мені (недомовками і натяками), що він знає все, але нічого не має проти, бо цілком ліберально ставиться до Гелениного приватного життя; щоб надати своїм словам безтурботної легкості, він показав на молодого носія магнітофона і сказав, що той хлопчина (з тими навушниками, зауважив Земанек, він скидається на величезну комаху) вже два роки страшенно закоханий у Гелену, то мені треба бути уважним. Пана Брожова зареготалася й спитала, скільки йому років було два роки тому. Сімнадцять, сказав Земанек, досить, щоб закохатися. Потім жартома докинув, що Гелена не цікавиться дітлахами, що вона чесна жінка, та, не домігшись нічого, цей хлопчина може сказитися і як стій кинутися в бійку. Панна Брожова (легким тоном простої балачки) сказала, що я можу здолати цього юнака.

«Ох не певен», — продовжував жартувати Земанек.

«Не забувай, що я працював у копальнях. І в мене добрячі м’язи», — відказав я тим самим легким тоном, не звернувши уваги на те, що розмова вже трохи виходить за межі пустої балачки.

«Ви працювали в копальнях?» — здивувалася панна Брожова.

«Коли ці двадцятирічні хлопчаки, — провадив Земанек, вперто чіпляючись за цю тему, — збираються у ватаги, їх треба остерігатися. Такого маку можуть утерти, що будь-будь».

«Довго?» — допитувалася панна Брожова.

«П’ять років», — сказав я.

«І коли це було?»

«Дев’ять років тому».

«О, то це діло давнє. Ваші м’язи вже, либонь, атрофувалися…» — сказала вона, щоб докинути і собі жарт до жартівливого тону балачки. А я тієї миті подумав про мої м’язи: не атрофувалися вони, а й досі у пречудовій формі, тож міг би завиграшки відлупцювати цього блондина, з яким розмовляв, — але (і це було найголовніше і найпечальніше у всій цій ситуації) тільки вони і були в мене, щоб сплатити йому той давній борг.

Знову я уявив, як Земанек, усміхаючись, нахиляється до мене і просить забути все, що сталося поміж нами, і від того я почувався немов у пастці: його перепросини підтримує зараз не лише те, що він змінив свої погляди, не лише час, не лише панна Брожова з її однолітками, а й Гелена (атож, усі за нього, всі проти мене!), адже, прощаючи ту подружню зраду, Земанек у такий спосіб купив і моє прощення.

Коли я (подумки) уявив собі його обличчя, обличчя вимагача-шантажиста, який оточив себе надійними спільниками, мене охопив такий шал, що я ніби увіч побачив, як лупцюю його. Довкруги галасували вершники, панна Брожова розповідала вже бозна про що, сонце було як золото, а я несамовитим внутрішнім зором бачив, як його лицем цебенить кров.

Певна річ, усе було тільки в моїй уяві; але що вдіяти, як він попросить вибачення?

Я із жахом збагнув, що нічого не зроблю.

Ми порівнялися з Геленою та її оператором, який щойно зняв навушники.

«Ви вже знайомі?» — здивовано запитала Гелена, побачивши мене із Земанеком.

«Давно знайомі», — відказав він.

«Як це?» — ще дужче здивувалася вона.

«Ще зі студентських років: ми разом навчалися в університеті!» — пояснив Земанек, і в мене виникло враження, ніби я щойно пройшов останнім містком, яким він провадив мене (мов на шибеницю) до ганебного стовпа, де попросить у мене вибачення.