Читати книгу - "Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Можливо для тебе це і свято. - знизив я плечима.- Але для мене це простий день. Ще коли мама була то це було трішки інакше. Але тепер...ні. Я залишуся в своїй квартирі. Тебе якщо захочеш відвезу.
- Е ні. Ми тепер з тобою пара. Одже сім'я. Я не кину тебе на Різдво самого. Тому, тобі мене не спекатися. Я тепер твоя власна проблема.
- Приємна проблема.- сказав я посміхаючись.
Вона обійняла мене збоку і я зробив те саме у відповідь. Здається, зараз це більше нагадувало телячі ніжності.
***
Я вже був одягнений у білу сорочку, чорну сорочку, пальто, джинси і красівки, і дивився як зала наповнюється. Каміла вже також була переодягнена у сукню і стояла біля мене.
- Все буде добре. Ти готувався. Не переживай. - сказала вона погладжуючи мою руку.
І хоча я всім своїм тіло і емоціями не показував хвилювання, всередині мене вирував шторм і буря. Я бачив як у приміщення зайшов батько із Лідією та Катею і Денисом.
- Інші вже прийшли.- сказав я їй. - Іди вже до них. Щоб нічого не запідозрили.
- Але ти не будеш тут трястися.- сказала вона дивлячись на мене. - Інакше я прийду щойно побачу як ця шторка тремтить.
- Добре, -посміхнувся я їй.
Вона відповіла тим же і вже ступила крок назад як я схопив її за руку. Вона здивовано подивилая на мене а я не втримався і ступивши крок до неї поцілував. Вона в ту ж хвилину відповіла але наше зєднання не тривало довго, адже були ми тут не самі і в любу хвилину хтось міг зайти. Тому коли ми відсторонилися вона посміхнулася мені і пішла до батька і інших.
- Макс, за дві хвилини починаємо. - сказала Діана зайшовши за Камілою.
Прийшла б вона на секунду скоріше то застукала б нас з великою легкістю.
- Добре. - кивнув гоовою я.
- Не забудь звук на телефоні вимкнути. - сказала вона і я вже хотів вдарити себе по лобі. Точно, телефон. Я вийняв його і побачив як Діана посміхається. Діма вже також зайшов сюди. Я натиснув на зниження гучності, як телефон задзвонив. Незнайомий номер.
- Алло, я слухай.- відповів я.
І в цю ж хвилину світло погасло, що означало про початок.
- Я зараз не можу розмовляти. Я передзвоню.- відповів я одразу скинувши виклик.
- Все. Зберися, не хвилюйся. В тебе все вийде.- підтримав мене Дмитро після чого я ступив вперед і мультимедійна дошка позаду запрацювала показуючи ту саме презентацію.
- Кожен з вас знає причину сьогоднішнього зібрання...- сказав я перші слова після чого почав говорити далі і розповідати про проект.
***
Я з полегшенням видихнув коли останній слайд було презентовано і світло ввімкнулося. Почувши легкі оплески я ступив крок назад адже був дуже близько до сходу з сцени.
- В мене є тільки одне запитання, Максим- сказав той самий замовник.
- Радо дав вам відповідь. - сказав я з легкою посмішкою.
- Презентація і ідея. Це твоя задумка?
- Так. Ідея моя, а щодо презентації то її було трішки змінено з допомогою Діани та Дмитра. Думаю вони вам знайомі.
- Так. Знайомі. Але все ж я вражений задумкою. Думаю. це один з найкращих проектів фірми твого батька. Доречі, де він?
Я глянув на батька котрий стояв трохи дальше від сцени. Він підійшов до чоловіка привітавшись.
І навіщо це все тягнути? Наче і сказали що все чудово, але про підпис контракту так і не сказали.
За хвилину перешіптування знову почувся голос.
- Я підписую цей контракт. Але...
Перше речення всіх потішло, а ось оце "але" схоже нікому не сподобалося.
- Але.- повторив він тягнучи кота за хвіст. - Я хочу, побачити від тебе нові ідеї. Як мені повідомили ти і досі навчаєшся. Але скоро це закінчиться. Я планую побудувати новий готельний комплекс. І мені не вистачає ентузіастів і...нових ідей. Тому по закінченню твого навчання, ти сам або з командою офісу батька створюєш мені детальний дизайн всієї будівлі і кімнат.
Я завмер. Це здається чудовим але, проте я не планував такого.
- Максиміліан?- сказав батько дивлячись на мене з явним притиском.
- Я...я не можу вам нічого пообіцяти. Все ж я навчаюся на економіста а не дизайнера.- почав я але мене обірвали.
- Ти боїшся не виправдати очікувань. Я розумію. Але все ж я готовий побачити твої невдачі. Отже ти згоден?- спитав чоловік.
- В такому разі...я ...згоден.
- От і чудово. Всім гарного вечора, а ви Георгій ідете зі мною.
Чоловіки пішли а я з полегшенням видихнув. З-за занавіс вийшов Діма і одразу ж кинувся мене обіймати.
- Боднаренко! Ти чудо!- викрикнув він.
Я посміхнувся. Всі почали світкувати а я ж згадав про дзвінок тому вийшов на вулицю. Каміла за хвилину була також тут.
- Ти був таким впевненим. Я дуже сильно пишаюся тобою. А ще я рада за тебе.- сказала вона і ми обійнялися.
- Дякую тобі.
- За що?- здивувалася вона.
- Ну хто ж мене заспокоював?І хто мені дав цю ідею? Якщо память не зраджує то все це йшло від однієї людини. Такої білявки, котра зараз стоїть біля мене і є моєю дівчиною. - сказав я цілуючи її в лоб.
- Ти перебільшуєш.
-Ні. Я говорю правду. А зараз почекаєш хвилину? Я маю зробити один дзвінок.
- Гаразд.
Вона посміхнулася і я відсторонився від неї і вийняв телефон. Знайшов той самий номер, що мені дзвонив відійшов дальше від Каміли і перетелефонував.
- Ви мені дзвонили. Я був зайнятий. - сказав я.
- Так, це Макс?- в голосі я впізнав знайомий тон.
- Так, а це хто турбує?
- Ви брали в мене замовлення. Про останній прийнятий дзвінок на номер вашої загиблої матері. Інформація ще цікавить?
Моє серце пропустило один удар. Я повернувся до Каміли котра стояла зараз і дивилася на мене з посмішкою.Я відповів їй такою ж і повернувся назад.
- Номер є зареєстрованим на певну людину.
- На кого?- на свій страх і ризик спитав я.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons», після закриття браузера.