Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

з особистими кордонами на будь-якій посаді.

Джанін потерпала від потреби в тому, щоб усім подобатися. Не лише якимось конкретним людям — взагалі всім. Вона докладала усіх зусиль, щоб її приймали та добре до неї ставилися. Якщо для цього потрібно було поводитися не надто відповідно тому, ким вона була насправді, Джанін мирилася з цим дискомфортом. Прагнучи догоджати іншим, вона боялася встановлювати межі прийнятного.

Дівчина хвилювалася, що її вважатимуть агресивною, якщо вона казатиме: «Не підходь до мого столу» або «Я тобі ні з чим не допоможу». Дійсно, такі висловлення є агресивним способом встановити особисті кордони. Натомість вона могла б застосувати асертивність, а не агресію, наприклад:

«Потеревеньмо за обідом. У мене тут декілька робочих завдань, які терміново потрібно виконати».

«На мене зараз стільки всього по роботі навалилося, тому я не зможу допомогти тобі з твоїм проєктом».

Розмовляючи з Джанін, ми обговорили усі аспекти її роботи, які викликали в неї розчарування та обурення. Зрештою, ми склали такий список.

 

 

Межі прийнятного для Джанін:

1. Відмовляти колегам, коли ті просять допомогти.

2. Не пліткувати про колег.

3. Коли хтось почитає переповідати плітки, чітко висловити незацікавленість у цій темі.

4. Відмовлятися від позаробочих зустрічей (коли насправді немає бажання йти кудись із колегами після роботи).

5. Перш ніж погоджуватися на нові завдання від керівництва, запропонувати іншим попрацювати над ними, якщо це можливо, та / або перерозподілити завдання серед колег.

Джанін усвідомила, що насправді її робоче середовище аж ніяк не токсичне. Вона просто не встановила відповідні межі прийнятного.

 

Проблеми з особистими кордонами у повсякденному робочому процесі

 

Американський серіал «Офіс» — одна з моїх найулюбленіших телепередач. Я почала дивитися цей ситком ще в школі і саме тоді дізналася про концепцію особистих кордонів.

Один з героїв серіалу, Майкл Скотт, керує невеличкою паперовою компанією. Він постійно страждає через нездорові особисті кордони та зацикленість на самому собі. Власне, його особисті кордони такі нездорові, що співробітники завжди намагаються його стримати та нагадати про прий­нятну поведінку на роботі. Майкл не усвідомлює ані потреб інших людей, ані впливу власних вчинків на підлеглих.

В одній з моїх найулюбленіших серій, «День різнома­нітності», відділ кадрів влаштовує тренінг, щоб навчити Майкла правил поведінки на роботі. У типовій для цього персонажа манері він перебирає на себе роль ведучого, виконує непристойний уривок зі стенд-ап виступу Кріса Рока на тему расизму, а потім примушує колег грати в асоціації, викорис­товуючи расистську лайку, імена темношкірих історичних діячів та назви африканських вірувань. Гумор цієї серії в тому, що Майкл не усвідомлює обурливість такої поведінки. Він і гадки не має, що порушує межу прий­нятного. Це досить типова ситуація, чи не так? Людина, яка порушує межу прийнятного, не розуміє, як її поведінка впливає на інших.

 

 

Який вигляд можуть мати проблеми з особистими кордонами на роботі:

• Ви виконуєте роботу за колег.

• Вас розпитують про особисте.

• У вас більше робочих завдань, ніж ви здатні виконати.

• Ви не перерозподіляєте завдання.

• З вами фліртують.

• Вам не платять за виконану роботу.

• Ви не користуєтеся днями відпустки.

• Ви погоджуєтеся виконати робоче завдання, з яким не може­те адекватно упоратися.

• Ви взаємодієте з людьми, які викликають у вас стрес.

• Ви працюєте під час перерви.

• Ви виконуєте роботу, обсяг якої розрахований на декількох людей.

• Ви не відпочиваєте, коли вам це потрібно.

Безумовно, деякі люди можуть усвідомлювати, що порушують чиїсь межі прийнятного, але — найімовірніше — вони й гадки не мають. Особисті кордони — це не щось само собою зрозуміле, цього потрібно вчитися. На роботі межі прийнятного формуються відділом кадрів, корпоративною атмосферою, керівництвом. Утім, якщо люди бояться втратити роботу, їм важко захистити особисті кордони.

 

 

Особисті кордони — це не щось само собою зрозуміле, цього потрібно вчитися.

 

 

У 2017 РОЦІ ДЕКІЛЬКА ЖІНОК почали звинувачувати медіамагната Гарві Вайнштайна у сексуальних злочинах. За їхніми словами, він зґвалтував щонайменше вісім жінок, і бага­то років вони мовчали, бо боялися, що він зруйнує їхню кар’єру в Голлівуді. Завдяки владі над іншими та впливовості Вайнштайн продовжував поводитися неприйнятно на роботі (він спростовував усі звинувачення).

У статті «Гарві Вайнштайн десятки років відкуповувався від звинувачень у сексуальних домаганнях», опублікованій у газеті «Нью-Йорк Таймс», ідеться про те, що чоловік створив токсичне робоче середовище, у якому протягом понад тридця­ти років сексуально домагався жінок, ґвалтував їх і заля­кував. Його поведінку терпіли, оскільки так було заведено у куль­турі Голлівуду. Самого Гарві називали «старим динозавром».

Навіть якщо ваші особисті кордони порушуються, позаяк «так заведено», це не означає,