Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

Я повільно поставила три тарілки на стіл: одну для нього, одну для себе і одну… для Оксани Полуничний був її улюбленим. Пахучий, солодкий, із вершковою ноткою. Моя рука трохи тремтіла, коли я клала шматок на третю тарілку.

— Вона любила це, — тихо сказала я, не підіймаючи очей. — Завжди казала, що в цьому пирозі є смак літа. Навіть якщо за вікном листопад і дощ.

Фелікс мовчить, але я відчуваю, як його погляд стає м'якшим. Не відводячи погляду, підіймає мою руку, ніжно торкаючись її губами.

Я чекаю, поки він зробить перший укус. Його реакція — це ціла вистава. Він підводить брови, примружує очі й видає задоволений стогін.

— Досконалість! — вигукує Фелікс.

Ми їмо, сміємося, обмінюємося жартами й легкими дотиками.

— Мені завтра потрібно зустрітися з подругами, — але спочатку я зустрінуся з Левицькою. Це не зовсім брехня, я просто дещо недоговорюю йому.

— О котрій?

— Я поїду на таксі, — кажу рішуче, намагаючись уникнути прямої відповіді. — І не сперечайся. Тобі також варто зустрітися зі своїми друзями. Ми й так знаходимося одне з одним двадцять чотири на сім.

— Чи ти натякаєш, що я починаю набридати?

— Ти? Ніколи, — відповідаю з усмішкою, яку він, схоже, не зовсім вірно трактує, бо спалахує гордовитою усмішкою. — Просто… — я роблю паузу, ловлячи його погляд. — Не завадить трохи відпочити одне від одного. Інакше ще місяць — і ти будеш знати про мене більше, ніж я сама.

— Це вже пізно, — впевнено промовляє він з усміхненим викликом. — Я вже знаю.

Я прикушую губу, намагаючись стримати сміх.

— Тоді тим більше потрібно трохи дистанції, щоб ти не став моєю енциклопедією.

Він хитає головою, але все ж здається.

— Добре, їдь на таксі. Але якщо твоя зустріч затягнеться чи ти захочеш додому, ти зателефонуєш мені.

— Домовилися, — кажу, радіючи, що це завершилося без зайвих суперечок.

— Хоча… — додає чоловік після короткої паузи. — Якщо ти побачиш, що хтось намагається тобі підморгувати чи загравати, ти теж мені зателефонуєш.

— А якщо я сама захочу підморгнути комусь? — питаю жартома, перехиливши голову набік.

— Тоді я приїду особисто, — його голос звучить так серйозно, що я на секунду задумуюся, чи він справді жартує.

Я лише сміюся у відповідь через тепло, що пробігає по моїй шкірі. Господи, цей чоловік такий милий, що моє серце не витримує. В мене не було й шансу, щоб не закохатися в цього чоловіка.