Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

— Боже мій! — вигукнув Шатмар. — Тримай свою думку про юристів при собі.

Він був глибоко ображений і не на жарт розлючений моєю неповагою до своєї професії. О, я погоджувався з ним, що мені потрібно тримати свої почуття при собі. Я докладав максимальних зусиль, щоби бути люб’язним і шанобливим з Томчеком, але мені не надто вдавалося. Що більше я старався, ремствуючи на Томчекову претензійність, казати те, що треба, то більше викликав у нього недовіри та роздратування. Він вів рахунок. Я знав, що зрештою мені доведеться заплатити скажену суму, величезний гонорар.

Отже, тут був Томчек. Поряд із ним стояв Біллі Сроул, помічник. Помічник — це чудове слово, чудова категорія. Сроул був повновидий, блідий й усім своїм виглядом виказував високий професіоналізм. Він мав довге волосся, яке не полишав у спокої, весь час погладжував його важкою білою долонею і закладав за вуха. Кінчики його пальців загиналися всередину долоні. Це був громило. Такий собі вишуканий громило. Я знаю таких типів.

— Що сталося? — запитав я.

Томчек підніс руку до мого плеча і ми в тісному колі розпочали коротеньку нараду.

— Нема чого хвилюватися, — сказав Томчек. — В Урбановича раптом з’явився вільний час, і він вирішив зустрітися з обома сторонами.

— Він пишається своєю репутацією посередника і хоче успішно завершити справу, — повідав мені Сроул.

— Послухайте, Чарлі, — сказав Томчек. — Ось метод, до якого вдається Урбанович. Спершу він залякуватиме вас. Розкаже, якої шкоди може завдати і схилятиме вас до угоди. Але не панікуйте. Юридично ми забезпечили вам хороше становище.

Я побачив глибокі суворі складки на гладко виголеному обличчі Томчека. Його подих був кислувато-чоловічий. Запах, що він виділяв, асоціювався у мене з гальмами стареньких трамваїв, з обміном речовин і чоловічими гормонами.

— Ні, я більше не поступатимусь, — сказав я. — Це не спрацьовує. Коли я погоджуюся з її вимогами, вона негайно висуває нові. Від маніфесту Лінкольна про звільнення рабів у цій країні триває таємна боротьба за відновлення рабства іншими способами, — це була одна з тих заяв, через які Томчек і Сроул ставилися до мене з підозрою.

— Гаразд, визначте собі межу й не переступайте її, — порадив Сроул. — А все решта зоставте нам. Деніз сама ускладнює завдання своєму адвокатові. Пінскер не хоче скандалу. Йому потрібні лише гроші. А ця ситуація йому не подобається. Вона ж отримує юридичні поради на стороні, від того Швірнера. Абсолютно неетично.

— Ненавиджу Швірнера! Цього скурвого сина! — розлючено сказав Томчек. — Якби я міг довести, що він перепихається з позивачкою й втручається в мою справу, я б йому всипав триндюлів. Він би в мене відповідав перед комітетом з етики.

— А що цей штурпак Швірнер і досі волочиться з дружиною Чарлі? — запитав Сроул. — Я думав, він щойно одружився.

— То й що, як він одружився. Він і досі зустрічається в мотелях із цією скаженою бабою. Вона витягує з нього в ліжку стратегічні ідеї й потім докучає ними Пінскеру. Вони страшенно збивають його з пантелику. Як я хотів би добратися до цього Швірнера.

Я ніяк цього не коментував і вдавав, що майже не слухаю їхньої розмови. Томчек хотів, щоб я запропонував найняти приватного детектива, щоб зібрати на Швірнера компромат. Згадав Гумбольдта фон Флейшера і Скаччіа, його нишпорку. Я не збирався у це вплутуватися.

— Сподіваюся, хлопці, ви стримаєте Пінскера, — сказав я. — Не віддавайте мене йому на поталу.

— Що, в кабінеті судді? Він поводитиметься стримано. Пінскер шматує вас на місці для свідків, але на нараді — це інша річ.

— Він тварюка, — докинув я.

Вони не відповіли нічого.

— Він бестія, людожер, — не вгавав я.

Це справило неприємне враження. Томчек і Сроул, як і Шатмар, болісно реагували на критику їхньої професії. Томчек мовчав. Тож із уїдливим Чарлі довелося мати справу Сроулу, помічнику та цапові-відбувайлу.

Спокійно й стримано Сроул сказав:

— Пінскер дуже суворий чоловік. Безжальний супротивник. Запеклий борець.

Гаразд, вони не збиралися дозволити мені напускатися на адвокатів. Пінскер належав до їхнього клубу. А хто, зрештою, я? Химерна випадкова особа, ексцентрична й зарозуміла. їм зовсім не подобався мій стиль. Вони терпіти його не могли. Але чого б це він мав їм подобатися? І тут я побачив усю цю справу їхніми очима. І надзвичайно зрадів цьому. Насправді, на мене зійшло осяяння. Можливо, ці раптові осяяння були наслідком метафізичних змін, що я зазнавав. Під свіжим впливом Штайнера я рідко думав про смерть із таким само жахом, як колись. Тепер у моїй уяві вже не поставав образ задушливої могили, й мене більше не лякала ціла вічність нудьги. Натомість почувався напрочуд легким і швидким, так ніби мчав на невагомому велосипеді поміж зір. Іноді бачив себе вражаюче об’єктивно, просто-таки як об’єкт серед інших об’єктів фізичного Всесвіту. Одного дня цей об’єкт припинить рухатися і, коли тіло загине, душа просто вийде з нього. Тож, повертаючись до адвокатів, я стояв серед них, і ось такі ми були: три оголені еґо, три істоти, які належать до нижчого рівня сучасної раціональності й розрахунку. У минулому кожна особистість мала свої шати, шати суспільного становища, шляхетності чи ницості, і кожна особистість мала свою манеру триматися, свій вигляд, носила відповідне вбрання. Тепер же не було покровів, і оголене «я» зустрічалося з іншими оголеними «я», паленіючи з сорому й викликаючи жах. Тепер, у нападі об’єктивності, я це побачив. Надзвичайне враження.

Та все ж, хто я для цих хлопців? Чудило і дивовижа. Щоб зробити собі рекламу, Шатмар вихвалявся мною. Він нав’язував мене людям, і вони страшенно дратувалися, бо він пропонував їм пошукати моє прізвище у довідниках й почитати про мої нагороди, ордени і відзнаку клубу «Зиґзаґ». Він задовбував їх цим, казав, що мають пишатися таким клієнтом, тому вони, звісно ж, мене ненавиділи, ще навіть не побачивши. Сутність їхнього упередження одного разу висловив сам Шатмар, коли, нестямлячись від гніву, закричав: «Ти всього лише пеньок із ручкою!». Він був такий злий, що перевершив самого себе та заволав іще голосніше: «З ручкою чи без ручки, ти все одно — лише пеньок». Але я не образився. Я вирішив, що це неперевершений епітет, і розсміявся. Ви можете сказати мені все, що вам заманеться, коли зумієте це правильно подати. Проте я достеменно знав, які почуття викликаю в Томчека і Сроула. Вони ж натомість наштовхнули мене на цікаву думку: Історія витворила у США дещо нове, а саме крутійство, сповнене самоповаги, й дволикість, сповнену гонору. Америка завжди була