Читати книгу - "Сестри крові"

Діви Марії. Спочатку вони осіли в Італії, але потім перебралися до Шварцвальду.

— Я знаю про це. І пригадую ту сукню, — кивнула я. — Вона лежала у скляному саркофазі в нашому храмі. Раз на рік саркофаг відчиняли, і нам було дозволено поцілувати її поділ. Така звичайна полотняна сукня з вибляклим вишиттям.

— Мабуть, ти не знаєш, що від часу свого заснування орден здійснив тисячі вбивств у всьому світі. Щоправда, довести, яке саме вбивство вчинила сестра крові, неможливо. Ця книжка — сумлінне дослідження цих убивств і спроба розкрити очі на орден. Сестри полюють за нею і знищують як саму книжку, так і того, хто її має. Можливо, цей екземпляр останній.

— І хто її написав?

— Автор... — він зробив паузу й подивився на мене з усмішкою. — Франсіско Гомес де Кеведо. Ти мусила його знати, бо він пише, що викладав у вас. Орден, довідавшись про написання такої книжки, добився його ув’язнення. Завершував книжку він уже в тюрмі, а вийшла вона після його смерті... яка скидалася на цілком природну.

Я слухала з подивом. Не маючи контактів з орденом, я нічого не чула про ту книжку. Цікаво, котра з сестер убила Кеведо?

— Тут описано всі засоби вбивць, — продовжив Йоган. — Їх десятки. Кожна сестра має свій стиль нападу, відмінний від інших. Не було в одному поколінні двох однакових способів убивства. Таким чином очільники ордену могли отримувати докази того, що жертва загинула саме від руки сестри, якій замовили її, а не, скажімо, за збігом обставин убита на дуелі чи померла від скруту кишок. Тому, якщо мова про тебе, ми бачимо впродовж віків цілу плеяду сестер, які пробивають рот мечем, а згодом шпагою, яка з’явилася пізніше.

— А є там голка? Убивства отруєною голкою?

— Авжеж, є. Ось глянь — це зображення сестри Конкордії з 1223 року. Вона перша опанувала цю манеру.

— У неї таке ж волосся, як у Гертруди, — здивувалася я.

— Маєш рацію. Якщо подивишся на фехтувальниць, то помітиш, що в них усіх твоя зачіска й твоя барва волосся. Вони саме таким чином підбирали сестер. А що — Гертруда вбиває голкою?

— Так. А от Анрієта — довгою шпилькою.

Він погортав книжку й зупинився на сторінці, де було зображено трьох жінок. Двох оголених і одну зодягнену. Голі жінки на передньому плані сиділи в ванні. Одна тримала другу за пиптик правого перса. На задньому плані третя жінка щось шила.

— Та, що праворуч, — пояснив Йоган, — фаворитка короля Генріха Четвертого Ґабрієль д’Естре, ліворуч — Маргарита де Валуа. Власне вона тримає пальцями пиптик перса Ґабрієль. Жінка на задньому плані шиє похоронну сукню. Ця жінка — сестра крові. За кілька днів до шлюбу з королем Ґабрієль помре. Її вухо буде пробите отруєною голкою. Після цього король одружиться з Маргаритою. Ось що тут написано: «Сестри отримують замовлення або від сестер, або від невідомого їм посланця, при цьому обмінюючись таємними знаками й гаслами, які відрізняються від звичних гасел і знаків під час привітань. Такі гасла діють лише певний час, пізніше їх змінюють і тримають у таємниці».

— Тоді у нас вся надія на Анрієту. Вона мусить знати ці гасла.

— Будь обережною. Можливо, Анрієта нас воловодить. І не «Біблія диявола» її мета.

— Але... — я завагалась, — навіть якщо ми довідаємося гасла, то яким чином перехопимо замовлення, якщо зустріч відбудеться в означений час?

— Не переживай. Здається, я знаю, як це зробити. Завтра зранку зустрінься з Анрієтою. А я перебалакаю з Францом та Ульріхом. Вони, як-не-як, по нашому боці. О другій я тебе з Анрієтою чекатиму в шинку «Під трьома гаками». Підготуй записку з замовленням, впиши туди вигадане ім’я. Нехай потім шукає.

Знизу долинули голоси. То повернулися з гульок хлопці з Гертрудою. Йоган швиденько сховав книжку, налив у келихи вино й вдав, ніби мило бесідуємо. В двері постукали, і вся трійця ввалилася до кабінету. Труді тримала Ульріха під руку й захмеліло реготала, вішаючись на нього. На шиї у неї виднілися червоні сліди від поцілунків з засмоктом. Цікаво, хто це її так виціловував. Невже обоє?

— Можна я їх розведу по покоях? — запитав Франц цілком тверезим голосом.

— Давно пора, — погодився Йоган.

Франц, не церемонячись, потягнув їх геть. Йоган кивнув на свій покій:

— Іди лягай. Я тут на канапі. В шафі є чисті сорочки.

Я поцілувала його в щоку й сказала:

— Завтра важливий день. Не забудь нас раніше розбудити.

Розділ 19

Юліана: Посланець ордену.

Кінець жовтня 1648 року

Вранці ми зустрілися за сніданком у вітальні. Труді виглядала як випрана кішка — розчухрана й квола. Вино далося взнаки чи Ульріх? Він якраз випромінював море енергії і зиркав на мене з дивним усміхом. Як з’ясувалося, Йоган з хлопцями уже встиг принести з джерела свіжої води, а це означало, що вони встигли поспілкуватися і все про мене знають. Ну, й чудово.

Гертруда висловила бажання прогулятися містом, скласти їй компанію зголосилися Ульріх і Франц, хоча вона смикала й мене, але я обіцяла приєднатися до них пізніше. Бажано, щоб вони з неї очей не спускали. Гадаю, саме це й доручив їм Йоган.

— Сьогодні другий день, як я тут, — сказала вона, потягуючись і промовисто зиркаючи на мене, мовби натякаючи на те, що завтра останній день, коли я повинна вбити Лукаша.

Після сніданку Труді пішла причепуритися, я виманила Ульріха й Франца на двір і запитала:

— Йоган вам розповів усе? — Вони кивнули. — І про мене теж? — Вони знову кивнули. — Ну, тоді все просто.

— Ні, не просто, — насупився Франц. — Ми гадали, що ми друзі, а ти нам про себе нічого не розповіла.

— Я хотіла все це забути, як страшний сон. Але минуле мене наздогнало. А ви що — фліртуєте з Труді?

— Це Ульріх фліртує. Мені вона не цікава. Я мушу його стримувати.

— Навіщо? — здивувалася я. — Нехай фліртує. Нам потрібно мати її на оці.

— Отож і я кажу, — промовив Ульріх. — Флірт ще нікому не зашкодив,