Читати книгу - "Homo Deus"

релігійні фундаменталісти знають це надто добре. Більш ніж через століття після того, як Ніцше проголосив смерть Бога, він повертається. Однак це лише міраж. Бог мертвий, і лишилося позбутися тіла. Радикальний іслам не становить серйозної загрози ліберальному пакетові, бо попри всі намагання його ревнителі не розуміють по-справжньому світ XXI століття і не можуть нічого сказати про новітні небезпеки й можливості, що їхні нові технології створюють навколо всіх нас.

Релігія й технологія завжди танцюють витончене танго. Вони підштовхують одна одну, залежать одна від одної і не можуть далеко розходитися. Технологія залежить від релігії, бо кожен винахід має багато потенційних застосувань, тож інженерам потрібен якийсь пророк, аби зробити вирішальний вибір і знайти потрібний напрям. Таким чином інженери XIX століття винаходили локомотиви, радіо й двигуни внутрішнього згоряння. Однак, як показало XX століття, можна використовувати ті самі засоби для створення фашистських суспільств, комуністичної диктатури й ліберальної демократії. Без релігійних переконань локомотиви не можуть вирішувати, куди їхати.

З іншого боку, технологія часто визначає масштаби і обмежує наші релігійні погляди, як офіціант визначає наші смаки, коли подає нам меню. Нові технології вбивають сталих богів і породжують нових. Ось чому аграрні божества відрізнялися від духів мисливців-збирачів, чому робітники фабрик мріяли про інший рай, ніж селяни, і чому революційні технології XXI століття значно ймовірніше породжуватимуть безпрецедентні релігійні рухи, ніж відроджуватимуть середньовічні переконання. Ісламський фундаменталізм може повторювати мантру, що «іслам — це відповідь», однак релігії, які втрачають зв’язок із технологічними реаліями сьогодення, втрачають здатність навіть розуміти запитання, які їм ставлять. Що станеться з ринком робочої сили, коли штучний інтелект перевершить людей у більшості когнітивних завдань? Який буде політичний вплив величезного нового класу економічно непотрібних людей? Що станеться зі стосунками, сім’ями й пенсійними фондами, коли нанотехнології та регенеративна медицина перетворять вісімдесятирічних на нових п’ятдесятирічних? Що коїтиметься з людським суспільством, коли біотехнологія дасть нам змогу проектувати дітей і розкриє безпрецедентне провалля між багатими й бідними?

Ви не знайдете відповідей на жодне із цих питань ані в Корані, ані в законах шаріату, Біблії чи «Лунь юй» Конфуція, бо ніхто на середньовічному Близькому Сході чи в стародавньому Китаї нічого не знав про комп’ютери, генетику чи нанотехнології. Радикальний іслам може обіцяти якорець певності у світі технологічних та економічних штормів, однак, щоб провести корабель крізь шторм, вам потрібні карта і кермо, а не лише якір. Тож радикальний іслам може звертатися до людей, народжених і вихованих у його обіймах, однак мало що може запропонувати іспанським юнакам чи обережним китайським мільярдерам.

Дійсно, у будь-якому разі сотні мільйонів продовжують вірити в іслам, християнство чи індуїзм. Однак самі цифри не мають великого значення для історії. Історія часто створюється малими групами інноваторів, які дивляться вперед, а не масами, які оглядаються назад. Десять тисяч років тому більшість людей складали мисливці-збирачі, і лише кілька піонерів на Близькому Сході взялися за сільське господарство. Але майбутнє належало аграріям. У 1850 році понад 90 % людей становили селяни, і в малих селах вздовж Ґанґу, Нілу і Янцзи ніхто не знав про парові двигуни, залізниці чи телеграфні лінії. Однак долю цих селян уже визначила наперед у Манчестері й Бірмінгемі жменька інженерів, політиків та фінансистів, що ініціювали Промислову революцію. Парові двигуни, залізниці й телеграф трансформували виробництво їжі, тканин, засобів пересування й зброї, принісши промисловим державам вирішальну перевагу над традиційними аграрними країнами.

Навіть коли Промислова революція поширилася по всьому світу й проникла на Ґанґ, Ніл та Янцзи, більшість людей продовжувала вірити у Веди, Біблію, Коран та «Луньюй» більше, аніж у паровий двигун. Як і сьогодні, у XIX столітті не бракувало священиків, містиків і ґуру, які стверджували, що лише вони мають рішення всіх проблем людства включно з новими проблемами, які виникли в результаті Промислової революції. Наприклад, з 1820 по 1880-ті роки Єгипет (за підтримки Британії) захопив Судан і намагався модернізувати цю країну та залучити її до нової міжнародної торговельної мережі. Це дестабілізувало традиційне суспільство Судану, спричинивши протести та інтенсивні повстання. У 1881 році місцевий релігійний лідер Мухаммед Ахмад бін Абдалла проголосив, що він — Магді (Месія), посланий, щоб встановити закон Божий на Землі. Його прихильники завдали поразки англо-єгипетській армії й відрубали голову її командуючому — генералові Чарльзу Ґордону. Це шокувало вікторіанську Британію. Потім вони встановили в Судані ісламську теократію за законами шаріату, яка проіснувала до 1898 року.

Водночас в Індії Даянанда Сарасваті очолив рух відродження індуїзму, головним принципом якого було те, що ведичні скульптури ніколи не помиляються. У 1875 році він заснував «Ар’я-самадж» (дворянське товариство), яке опікувалося поширенням ведичного знання. Щоправда, Даянанда часто інтерпретував Веди несподівано ліберальним чином, підтримуючи, наприклад, рівні права для жінок задовго до того, як ця ідея запанувала на Заході.

Сучасник Даянанди Папа Пій IX мав значно консервативніші погляди стосовно жінок, однак поділяв відданість Даянанди владі суперлюдей. Пій IX провів ряд реформ католицької догми і встановив новітній принцип папської непомильності, за яким папа ніколи не міг помилятися в питаннях віри (ця начебто середньовічна ідея увійшла до католицької догми лише у 1870 році, через одинадцять років після того, як Чарльз Дарвін опублікував свою працю «Про походження видів»).

За тридцять років до того, як папа виявив, що він нездатний помилятися, невдалий китайський вчений Хун Сюцюань мав ряд релігійних видінь. У цих видіннях Бог відкрив йому, що Хун був ніким іншим, як молодшим братом Ісуса Христа. Тому Бог наділив Хуна небесною місією. Він наказав Хунові вигнати «демонів» маньчжурів, які правили Китаєм із XVII століття, і встановити на Землі Велике мирне царство небесне (Тайпін Тяньго). Звістка Хуна запалила уяву мільйонів китайців, яких вразила поразка Китаю в «опіумних» війнах і прихід сучасної промисловості та європейського імперіалізму. Однак Хун вів їх не до царства миру, а радше проти династії маньчжурів, організувавши Тайпінське повстання — найкривавішу війну XIX століття, що тривала від 1850 до 1864 року. Принаймні двадцять мільйонів людей втратили в ній життя, значно більше, ніж у наполеонівських війнах чи Громадянській війні в США.

Сотні мільйонів приєдналися до релігійних догм Хуна, Даянанди, Пія й Магді навіть попри те, що промислові заводи, залізниці й пароплави заповнили увесь світ. Однак більшість із нас не вважають XIX століття епохою віри. Коли ми згадуємо пророків XIX століття, найімовірніше зринуть у пам’яті Маркс, Енгельс і Ленін, а не Магді, Пій IX чи Хун Сюцюань. І це справедливо. Хоча в 1850 році соціалізм був лише маргінальним рухом, невдовзі він