Читати книгу - "Джеррі-Островик"

поглядом на недовірливий погляд вірменського єврея.

— Не міг же він потонути… — тактовно порушував Старий Моряк прикру паузу. — Це справжній острів, а не риф чи коса. Левина Голова здіймається над рівнем моря на три тисячі вісімсот тридцять п'ять футів. Я сам бачив, як капітан з третім помічником триангулювали її.

— А я прочесав тут усе море, як гребінцем, — вибухав капітан Доун. — І не такі рідкі зубці в мого гребінця, щоб пропустити гору в чотири тисячі футів.

— Дивно, дивно… — знову мурмотів Старий Моряк замислено, скорше сам до себе, ніж до шукачів скарбу. Тоді, враз прояснівши, додавав:

— Але ж схилення змінилося, капітане Доуне! Ви зважили на зміну в схиленні за півсторіччя? Вона ж мусить дати чималу неточність. Скільки я знаю, хоч я її не навігатор, тоді ще не вміли так точно враховувати магнітного схилення, як тепер.

— Довгота й широта не змінюються, — відповідав капітан. — Схилення й девіацію враховують тільки під час прокладання курсу, а не у визначенні координат.

Для Нішіканти то була китайська грамота, і він зразу обставав за Старим Моряком.

Але той був чоловік справедливий. На хвильку давши перевагу євреєві, він зразу ж по тому визнавав рацію й капітанові.

— Як шкода, що у нас тільки один хронометр! — казав він. — Може, вся річ у хронометрі? І чого ми відпливли з одним хронометром?

— Я ж погоджувався на два, — виправдовувався єврей. — Скажіть, Грімшо!

Фермер неохоче кивав головою, а капітан огризався:

— Але не на три.

— Таж як два не краще, ніж один — це ви самі так сказали, Грімшо підтвердить, — то чим три краще, ніж два? Тільки дорожче.

— Коли у вас лише два хронометри, то як ви визначите, котрий з них бреше? — питав капітан Доун.

— А я звідки знаю! — відказував лихвар, скептично здвигнувши плечима. — Коли ви не можете сказати, котрий з двох бреше, то наскільки ж важче сказати, котрий бреше з двох десятків! А коли їх лише два, то тут половина на половину, що бреше той або той.

— Та як ви не розумієте…

— Я розумію, що всі ваші навігаційні хитрощі й мудрощі — велике дурисвітство. У мене в касах є чотирнадцятирічні хлопчаки-рахівники такі, що можуть утерти носа вам з вашою навігацією. Спитайте їх, як може бути, що тисяча хронометрів краще, ніж один, коли два не краще, ніж один. І вони вам ураз скажуть, що як два долари не кращі за один, то й дві тисячі доларів не кращі за один долар. Це ж простий здоровий глузд.

— І однаково в головному ви помиляєтеся, — втручався Грімшо. — Я тоді сказав, що ми беремо капітана Доуна до паю тільки через те, що він мореплавець, а ми самі в цьому ділі нічогісінько не тямимо. А ви сказали: «Авжеж», — та щойно дійшло до купівлі хронометрів, ураз виявилося, що ви тямите більше за нього. А насправді вас просто скнарість заїла. Більше в голові у вас нічого нема. Виряджаєтесь відкопувати десять мільйонів скарбу і труситеся, щоб не переплатити кількох центів за лопату.

Дегові Доутрі мимохіть трапилось підслухати кілька таких розмов — радше запальних пересварок, ніж нарад. Нішіканту після них щоразу нападала, як кажуть моряки, «морська нуда». Цілі години понурий єврей не озивався ні до кого й не відповідав, як хто до нього звертався. Він сідав малювати, але малювання не ладилось, і він розлючено дер початий малюнок, топтав його ногами, тоді хапав свою великокаліберну автоматичну рушницю, сідав на прові й намагався підстрелити якогось заблуканого дельфіна, морську свиню чи тунця. Здавалося, він відчував велику полегкість, усадивши кулю в яку-небудь прудку, барвисту морську тварину, спинивши навіки її швидкий рух, щоб вона повільно перевернулась на бік і мертвою поринула в морську безодню.

Іноді, коли поблизу вигравав на хвилях табун китів, Нішіканта аж нетямився з утіхи, що міг завдати їм болю. Він уражав кулями стількох велетнів, скількох устигав, і вони вихоплювалися з води, мов коні від удару батога, або, мотнувши хвостом, поринали вглиб, а тоді шалено мчали геть, спінюючи поверхню моря, поки не зникали з очей.

Старий Моряк тільки смутно хитав головою; Доутрі, що йому теж прикро було бачити, як кривдять тих мирних тварин, співчував старому і, щоб його заспокоїти, сам, непроханий, приносив йому запашну дорогу сигару. А Грімшо презирливо закопилював губу й бурчав:

— Паскуда. Смердюх поганий. Справжній чоловік ніколи не став би зганяти оскоми на безневинних створіннях. Я ще в школі таких знав: як не злюбить тебе за щось або як посмієшся з нього за погану оцінку, то він за те стусоне твого собаку… або й отруїть його. Колись у добрі давні часи ми в Колюзі таких вішали, щоб і духом їхнім не смерділо.

А капітан Доун запротестував відверто.

— Слухайте, Нішіканто, — сказав він, аж збілівши від гніву, і губи йому тремтіли. — Це неподобство, і нічого, крім неподобства, з цього не вийде. Я знаю, що кажу. Ви не маєте права так наражати на небезпеку наше життя. Хіба не потопив кит лоцманського бота «Енні Майн» просто в Золотій Брамі? І хіба не було мені, як я сам ще юнаком плавав за другого помічника на бригу «Бернкасл», що ми по дві вахти вряд біля помп вистоювали, аби допливти до Хакодате, бо нас кит стукнув? А трищоглового китолова «Ессекс» велика китова матка потрощила на тріски біля західного узбережжя Південної Америки, і команда мусила добиратися в шлюпках до землі за тисячу двісті миль.

Але намурмосений Нішіканта навіть не відповів йому й далі стьобав кулями останнього кита, поки той утік за морський обрій.

— Я пам'ятаю китолова «Ессекс», — озвався Старий Моряк до Доутрі. — Його розтрощила матка з китеням. Вони вже були на дві третини заповнили свої трюми. Судно потонуло менше як за годину. Одна шлюпка так і не допливла нікуди, протала з людьми.

— А одна, може, прибилась на Гаваї, сер? — шанобливо спитав Доутрі. — Бо я тридцять років тому здибався в Гонолулу з якимось старим шкарбуном, то він хвалився, ніби служив гарпунником на китолові, і їх потопив кит біля Південної Америки. Більш я ніколи про цю пригоду не чув, аж до сьогодні. Як ви гадаєте, сер, чи не про те саме судно йшлося?

— Авжеж — хіба що, може, ще одне судно потопив кит біля південноамериканського узбережжя, — відповів Старий Моряк. — Про одне, «Ессекс», нема сумніву. Це щира правда. І цілком можливо, стюарде, що той ваш знайомий був з «Ессексу».

РОЗДІЛ XIII

Капітан Доун