Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том I"

поспішати, бо весілля може цілком змінити її життя й звички. Я повинен негайно надіслати телеграму королеві.

Ми дійшли до Бейкер-стрит і зупинилися біля наших дверей. Холмс почав шукати в кишенях ключ, коли хтось із перехожих раптом промовив:

— На добраніч, містере Шерлоку Холмсе!

На вулиці тоді було кілька перехожих, але привітання, мабуть, ішло від стрункого юнака в довгому пальті, що саме пробігав повз нас.

— Десь ніби я чув цей голос, — мовив Холмс, оглядаючи тьмяну вулицю. — Але ніяк не пригадаю, хто це, в біса, може бути.

* * *

Ночував я тоді на Бейкер-стрит; уранці ми сиділи за кавою з грінками, коли до нашої кімнати вбіг король Богемії.

— Ви справді роздобули її?! — вигукнув він, хапаючи Шерлока Холмса за плечі й нетерпляче зазираючи йому в лице.

— Поки що ні.

— Але ви маєте надію?

— Маю.

— Тоді їдьмо. Я палаю нетерпінням.

— Нам потрібен кеб.

— Ні, біля дверей чекає моя карета.

— Тоді це буде простіше.

Ми зійшли вниз і знов помчали до Брайєні-Лодж.

— Ірен Адлер вийшла заміж, — зауважив Холмс.

— Заміж! Коли?

— Учора.

— За кого?

— За англійського адвоката на прізвище Нортон.

— Але ж вона його не кохає.

— Сподіваюся, що кохає.

— Сподіваєтеся? Чому?

— Бо це врятує вашу величність від усіх майбутніх прикрощів. Якщо ця леді кохає свого чоловіка, то вона не кохає вашу величність. Якщо ж вона не кохає вашу величність, то їй нема причини заважати намірам вашої величності.

— То правда. І все ж таки... О, як би я хотів, щоб вона мала королівську кров! Яка б то була королева! — Він знову понуро замислився й мовчав, аж поки ми не виїхали на Серпентайн-авеню.

Двері Брайєні-Лодж були відчинені, й на сходах стояла підстаркувата жінка. З глузливою посмішкою вона спостерігала, як ми виходимо з карети.

— Містер Шерлок Холмс, еге ж? — спитала вона.

— Так, я містер Холмс, — відповів мій друг, допитливо та з подивом поглянувши на неї.

— Так і є! Моя господиня сказала, що ви напевно приїдете. Цього ранку, о чверть на шосту, вона виїхала з чоловіком з вокзалу Черинґ-Крос на континент.

— Що?! — Шерлок Холмс аж відсахнувся, збліднувши з гіркоти й несподіванки. — Ви хочете сказати, що вона залишила Англію?

— Назавжди.

— А папери? — хрипко спитав король. — Усе пропало!

— Подивімося. — Холмс проминув служницю й кинувся до вітальні; ми з королем поспішали за ним. Меблі в кімнаті стояли бозна-як, із порожніми полицями й відімкненими шухлядами, — господиня, мабуть, нишпорила там перед утечею. Холмс кинувся до дзвінка, відсунув маленьку панель, засунув до схованки руку й витяг фотографію і лист. Це була фотографія самої Ірен Адлер у вечірній сукні, а на листі стояло: «Містеру Шерлоку Холмсу. Зберігати до запитання». Мій друг розірвав конверт, і ми втрьох почали читати. Лист був датований минулою ніччю й мав такий зміст:

«Дорогий містере Шерлоку Холмсе!

Ви справді чудово все зробили. Ви спритно обдурили мене. До пожежі я нічого не підозрювала. Але потім, коли зрозуміла, що сама себе виказала, я замислилась. Мушу сказати, що кілька місяців тому я дістала попередження. Мене повідомили, що король звернеться до вас, якщо схоче найняти агента. Мені дали вашу адресу. І все-таки ви захопили мене зненацька й дізналися про все, що хотіли. Незважаючи на мої підозри, я й гадки не мала, що ви з’явитеся в образі милого старого священика. Але, як ви знаєте, я сама була акторкою. Я звикла носити чоловіче вбрання. Я часто користуюся тією свободою, яку воно надає. Я наказала візникові Джону стежити за вами, а сама побігла нагору, вбралася в костюм для прогулянок, як я його називаю, й зійшла вниз саме тоді, коли ви виходили з будинку.

Я йшла за вами аж до ваших дверей і переконалася, що мною справді цікавиться славетний містер Шерлок Холмс. Потім я досить необачно побажала вам доброї ночі й поїхала до Темплу, щоб зустрітися з чоловіком.

Ми обоє вирішили, що коли нас переслідує такий грізний супротивник, то найкраще буде втекти; тому, з’явившись завтра, ви знайдете гніздечко порожнім. А щодо фотографії, то ваш клієнт може бути спокійний. Я кохаю людину, кращу за нього, а вона кохає мене. Король може чинити як завгодно, без перешкоди з боку тієї, кому він завдав стільки лиха. Я збережу фотографію лише заради своєї безпеки, щоб мати зброю, яка захистить мене від можливих майбутніх домагань короля. Замість неї я залишаю іншу фотографію, яку йому, мабуть, приємно буде зберегти; зостаюся, дорогий містере Шерлоку Холмсе,

відданою вам Ірен Нортон, у дівоцтві Адлер».

— Яка жінка, о, яка жінка! — вигукнув король Богемії, коли ми втрьох прочитали це послання. — Хіба я не казав вам, яка вона кмітлива й рішуча? Хіба вона не була б чудовою королевою? Як шкода, що вона мені нерівня!

— Наскільки я встиг познайомитися з цією леді, мені справді здається, що вона нерівня вашій величності, — холодно відказав Холмс. — На жаль, я не зміг довести справи вашої величності до вдалішого завершення.

— Навпаки, дорогий мій сер! — скрикнув король. — Більшої удачі й бути не могло. Я знаю, що слово її непорушне. Фотографія не зашкодить мені, вона немовби згоріла.

— Я радий чути це від вашої величності.

— Я безмежно вдячний вам. Скажіть, як я можу винагородити вас? Цей перстень... — він зняв з пальця смарагдовий перстень і підніс на долоні Холмсові.

— Ваша величність має для мене дещо набагато цінніше, — мовив Холмс.

— Вам досить лише назвати.

— Оця фотографія!

Король здивовано поглянув на нього.

— Фотографія Ірен! — вигукнув він. — Звичайно, коли бажаєте.

— Дякую, ваша величносте. Якщо так, то справу скінчено. Маю честь побажати вам доброго ранку. — Він уклонився і, не помічаючи руки, яку простяг йому король, подався зі мною додому.

Ось розповідь про те, як королівство Богемію мало не сколихнув величезний скандал і як жіноча проникливість зруйнувала найкращі наміри містера Шерлока Холмса. Він частенько кепкував з жіночих хитрощів, але останнім часом я не чув од нього таких жартів. І коли він, бува, говорить про Ірен Адлер або її фотографію, то незмінно величає її почесним титулом «ця жінка».

Спілка рудих[45]

Якось торішньої осені