Читати книгу - "Франкенштайн. Ґотичні повісті"

Що далі я просувався на північ, то товстішим робилося снігове покривало, а холод був майже нестерпним. Селяни наглухо замикалися у своїх домівках, і лише нечисленні мешканці з’являлися надворі, щоб уполювати звірину, яку голод змусив вирушити на пошуки здобичі. Ріки вкрилися кригою, і наловити риби було неможливо; і я залишився без головного джерела їжі. Що важче мені було, то більше радів мій ворог. Один із залишених ним написів промовляв: «Готуйся! Твої випробування тільки починаються; кутайся тепліше у хутро, запасайся їжею, оскільки ми вирушаємо в таку мандрівку, що твої муки втамують навіть мою невгасиму ненависть».

Такими словами він знущався з мене, але вони тільки надали мені мужності й наполегливості; я вирішив не відступатися від свого наміру і, прикликавши в помічники небо, з незламною наснагою просувався сніговою рівниною, поки на обрії не з’явився океан. О, як же він не схожий на сині моря півдня! Покритий льодами, він відрізнявся од землі тільки трохи піднятою поверхнею. Колись греки, побачивши Середземне море зі схилів Азії, заплакали від радості, оскільки то був кінець їхнього важкого шляху. Я не заплакав, але серце моє було сповнене радості; схилившись на коліна, я подякував доброму духові, який щасливо привів мене туди, де я сподівався наздогнати ворога, незважаючи на його кпини, та поборотися з ним.

За декілька тижнів перед тим я роздобув сани і запряг у них собак, тож летів сніговою рівниною з неймовірною швидкістю. Не знаю, які засоби пересування були у монстра, але спершу я день у день відставав від нього, але тепер почав наздоганяти, і коли я вперше побачив океан, демон був щонайбільше на відстані одного дня від мене, і я сподівався порівнятися з ним, перш ніж дістануся берега. Я помчав із подвоєною енергією і за два дні дістався жалюгідного прибережного містечка. Я розпитав жителів про почвару й отримав дуже чітку інформацію. Мене сповістили, що бридкий велетень побував тут напередодні ввечері, що він озброєний рушницею та декількома пістолетами і його жахливий вигляд змусив утікати мешканців віддаленої хатини. Він забрав там весь зимовий запас харчів, повантажив його в сани, захопив упряжку собак і в ту ж таки ніч, на превелике полегшення наляканих поселян, вирушив далі морем туди, де немає ніякої землі; місцеві жителі вважали, що він потоне, коли підніметься лід, або ж замерзне в снігах.

Почувши цю новину, спершу я відчув безнадію. Він вислизав од мене, і мене очікував страшний і майже нескінченний шлях льодовими глибами застиглого океану, за холоду, якого не могли витримати навіть місцеві мешканці, а тим більше не міг сподіватися пережити я, бо ж народився у теплих краях. Але на думку, що демон житиме та святкуватиме перемогу, в мені спалахнули гнів і жага помсти, затопивши, немов могутній прилив, всі інші почуття. Після короткого відпочинку, під час якого привиди мертвих кружляли навколо мене і спонукали до помсти, я почав готуватися до дороги. Я замінив свої сани на інші, що були придатнішими для їзди по льодовому океану, і, накупивши великий запас харчів, з’їхав із берега.

Не можу сказати, скільки днів минуло відтоді; знаю тільки те, що я стерпів страждання, яких би не витримав, якби не невтомна жага порахунку. Часто мій шлях заступали величезні глиби криги, і нерідко я чув під льодом гуркіт хвиль, що загрожував мені загибеллю. Але потім мороз міцнішав, і морський шлях став надійнішим.

Судячи з кількості провізії, яку я витратив, я гадаю, що провів у дорозі приблизно три тижні; раз у раз обманювані надії часто змушували мої очі виповнятися сльозами — сльозами безсилля та туги. Мною вже заволодів відчай, і я, звісно, піддався б йому та загинув. Але одного разу, коли бідолашні собаки, запряжені у сани, з останніх сил витягували їх на вершину крижаної гори, а одна з них просто там здохла від натуги, я з сумом оглянув льодову рівнину, що відкрилася переді мною, і зненацька помітив темну цятку. Я напружив зір, щоб роздивитися її, і радісно скрикнув: це були сани, а в них — добре мені знайома бридка постать. О! Струмок живильної надії знову влився в моє серце. Очі наповнилися теплими сльозами, які я нашвидку витер, щоб вони не заважали мені бачити почвару; але гаряча волога все ж затуманила мені зір, і я, не в силі боротися з хвилюванням, голосно заплакав.

Проте сповільнювати хід було недоречно; я випріг із саней мертву собаку і досхочу нагодував інших; по годинному відпочинку, який був украй необхідним, я продовжив свій шлях. Сани були ще видні на обрії, і я лише на мить втрачав їх із виду, коли їх затуляла яка-небудь льодова брила. Я помітно наздоганяв їх, і коли, після двох днів переслідування, був уже на відстані щонайбільше милі, моє серце наповнилося радістю.

Й ось тут-то, коли я вже готувався наздогнати свого ворога, щастя відвернулося від мене; я загубив його слід, зовсім загубив, чого ще не бувало ні разу за все переслідування. Лід почав ламатися; шум хвиль, що котилися переді мною, наростав щохвилини. Я ще просувався вперед, але все було марно. Здійнявся вітер; море ревіло; все навкруги пробудилося як за землетрусу і розламалося з оглушливим гуркотом. Усе трапилося дуже швидко; за декілька хвилин між мною та моїм ворогом уже вирувало море, а мене несло на крижаній брилі, яка швидко танула і готувала мені страшну загибель. Так я провів чимало жахливих годин; декілька собак у мене здохло; і сам я вже знемагав від лихоліть, коли побачив ваш корабель, що стояв на якорі й давав мені надію на допомогу та життя. Я не уявляв, що судна заходять так далеко на північ, і був уражений. Я поквапився розламати свої сани, щоб зробити весла, і з чималими зусиллями підігнав до корабля свій крижаний пліт. Я вирішив так: якщо ви прямуєте на південь, то я готовий довірити своє життя хвилям, аби тільки не відмовитися від замисленого. Я сподівався умовити вас дати мені човен, аби й далі переслідувати на ньому ворога. Але ваш шлях пролягав на північ. Ви взяли мене на борт, коли я був украй вимучений; знесилений бідуваннями, я був за крок від смерті, а я ще не готовий до неї, оскільки не виконав свого завдання.

О, коли ж мій добрий янгол приведе мене до чудовиська і я знайду бажаний спокій; невже я помру, а почвара залишиться жити? Якщо так, то заприсягніться мені,