Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

зробив. Тільки замість шампанського взяв чарку коньяку і зайшов у велику кімнату поруч. Там стояла купа книг у дорогих палітурках. Я взяв навмання одну, розгорнув її, вдав, наче читаю, сам же намагався розкласти по полицях події цього дня. Але не встиг, бо за хвилину в двері постукали. До кімнати зайшов чоловік із погонами полковника. Високий, трохи повнуватий, з пишними вусами і круглою лисиною. Здається, чоловік раніше підходив до мене, але як його звати, я не запам’ятав.

— Іване Карповичу, дозвольте.

— Так, звісно, — кивнув я.

Чоловік сів поруч.

— Іване Карповичу, я хотів би поговорити з вами про полковника Саркісова.

— Слухаю вас.

— Я його близький товариш, і я не вірю, що він був шпигуном, — сказав полковник, весь розчервонілий від хвилювання. — Я не знаю, як пояснити його самогубство і ту записку, але він не шпигун! Навпаки, він полював на тих шпигунів! — Останні слова полковник уже шепотів.

— Полював? — зацікавився я.

— Так! Кілька тижнів тому він сказав, що в нього є деякі підозри, які він не озвучуватиме, поки не знайде підтвердження.

— Що він мав на увазі?

— Не сказав. Але я знаю, що він їздив у цій справі до Батума.

— До Батума?

— Так, він хотів щось перевірити. Приїхав учора ввечері. Ми трохи поговорили. Вже було відомо, що ви їдете. Він дуже вас чекав.

— Мене?

— Так, казав, що сам не знає, як розплутати цю історію, але ви зможете правильно зрозуміти ті факти, що були у нього.

— Які факти?

— Він не сказав. Пояснював тим, що не може просто так звинувачувати людей. Він хотів сьогодні зустрітися з вами. А потім це несподіване і загадкове самогубство! І зникла тека з матеріалами його розслідування! — шепотів полковник.

— Була тека? — здивувався я.

— Так, він показував її, чорна тека. Її немає ані вдома, ані тут, у штабі.

— Дивно.

— Дуже дивно! Ви вірите, що він був шпигуном, Іване Карповичу?

— Я — сищик, то чи вірю я, чи не вірю, не має значення. Головне — чи є докази, чи їх немає.

— Я розумію. І хочу запевнити вас, що Стьопа не міг бути шпигуном. Усі ми не без вад, але щоб бути шпигуном, треба мати зовсім інший характер. Стьопа був відкритий, любив товариство, ну який з нього шпигун?

— Я неодноразово бачив, що в людини може бути маска, і не одна. Хоча в цьому випадку, можливо, ви маєте слушність.

— Іване Карповичу, я впевнений, що маю! Але не знаю, як це довести. То хотів спитати, чи можна найняти вас для розслідування цієї справи.

— Найняти? — здивувався я.

— Так, щоб ви довели помилковість звинувачень Стьопи, ну, полковника Саркісова.

— Я не доводжу правоту, я розслідую справу і з’ясовую, як усе було насправді. Якщо ви не готові до правди, то краще вам витратити гроші на щось інше.

— Я готовий, готовий, Іване Карповичу! Я довіряю вам. І ваше слово буде для мене останньою інстанцією. Ось гроші. З історій я знаю, що ваш аванс — п’ятсот рублів. — Він подав мені конверт. — Потім я заплачу стільки, скільки ви скажете.

— Ви готові добряче заплатити за колегу?

— Ми з ним були не просто колеги, а друзі! Ще з кадетського корпусу. І я готовий заплатити, щоб урятувати хоча б його честь! Він не шпигун! Дуже прошу допомогти! — Полковник схвильовано дивився на мене.

— Що ж, добре. Я допоможу, бо мене ще більше цікавить ця справа. Візьму з вас поки що двісті рублів, а решту витратьте на якісь боговгодні цілі.

Він відрахував гроші, ми потиснули один одному руку. Я досі не знав, як його звуть. Нічого, спитаю у Демидка. Тільки вийшов полковник, як у двері ще раз постукали. Я усміхнувся: невже знову мені принесуть гроші? Яке благословенне місто цей Тифліс!

Та замість грошей до кімнати зайшла жінка з яскравим рудим волоссям, яке розкішними кучерями спадало на плечі. У строгій чорній сукні ця дама виглядала пречудово, в мене аж серце забилося.

— Втекли від світу? — спитала жінка, усміхнулася і пригубила з келиха шампанського. Голос у неї був не гірший, аніж вона сама.

— Але світ ловив мене і спіймав, — усміхнувся я.

— Сумуєте з цього приводу?

— Замислююсь.

— Олександра Сайрус, — вона подала руку.

Я підвівся, нахилився, поцілував.

— Іван Карпович Підіпригора.

— Ну, хто ви, я знаю, — усміхнулася вона. — Всі газети тільки й розповідають про найкращого сищика імперії, який приїхав у цю глухомань ловити турецьких шпигунів. Слухайте, а я не могла вас десь бачити? Не можу пригадати...

А ось я її пригадав. Колись супроводжував