Читати книгу - "Чорний Загін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Око! Я пригадав Око з Захмарного Лісу. Спробував закрити обличчя рукою. Та не зміг поворухнутися. Здається, я закричав. Чорт. Я знаю, що закричав.
Лунали питання, яких я не чув. Відповіді переливалися в моїй голові різнокольоровою веселкою думок, немов краплини нафти, що розпливаються по поверхні нерухомої, кришталево чистої води. В мене не залишилося таємниць.
Жодних таємниць. Мені не вдалося приховати жодної думки, яку я коли-небудь мав.
Страх звивався в мені, як клубок переляканих змій. Признаю, я написав ті недоумкуваті фантазії, проте були в мене й сумніви, а інколи почуття огиди. Така грізна лиходійка, як Леді знищить мене за бунтарські думки...
Неправда. Вона почувалася в безпеці, бо була абсолютним злом. Навіщо їй придушувати питання, сумніви й страхи своїх слуг? В неї викликали сміх наше сумління і мораль.
Цим разом все було не так, як під час нашої зустрічі в лісі. Я не втратив пам’яті. Я просто не чув її запитань. Про них можна було здогадатися на основі відповідей про мої контакти з Поневоленими.
Вона полювала за чимось, про що я почав здогадуватися на Сходах Сліз. Я випадково потрапив у найбільш смертельну пастку, яку тільки можна собі уявити; з одного боку Поневолені, з іншого – Леді.
Темрява. І пробудження.
Вона стоїть у Вежі, споглядаючи на північ… Сльозинка, мов діамант, сяє на лагідному вигині її щоки.
Якась дрібна частинка Дока не здається.
-- Тут в гру входжу я.
Вона повернулася до мене, посміхнулася. Підійшла і погладила мене. Ще ніколи доторк жіночих пальців не був таким солодким.
Весь страх зник.
Мене знову охопила темрява.
Коли я прийшов до тями, повз мене рухалися стіни коридору. Мене штовхав капітан гвардійців.
-- Як ти почуваєшся? – запитав він мене.
Я провів інвентаризацію.
-- Стерпно. Куди ти мене везеш?
-- До виходу. Вона наказала відпустити тебе на чотири боки.
Так просто? Гм. Я доторкнувся до рани. Загоїлася. Я похитав головою. Зі мною таке не трапляється.
Я зупинився на місці, де відбувся нещасний випадок з балістою. Там не було на що дивитися, нікого щоб розпитати. Я спустився на середній рівень і підійшов до однієї з бригад, що там копали. В них був наказ встановити прямокутник три метри шириною і п’ять метрів глибиною. Вони й гадки не мали навіщо.
Я пильно поглянув вздовж всієї підпірної стінки. Там велося будівництво ще з десятка таких прямокутників.
Коли я шкутильгав по табору, всі уважно дивилися на мене. Їх душили питання, яких вони не могли поставити, турбота, яку вони не могли виразити. Тільки Сонечко відмовилася грати в традиційну гру. Вона міцно стиснула мені руку, широко посміхнулася. Її маленькі пальчики затанцювали.
Вона ставила мені питання, які мачизм не дозволяє задати чоловікам.
-- Повільніше, -- попросив я її. Я був ще не настільки вправним, щоб вловити всі знаки. Проте її радість говорила сама за себе. Я широко посміхався, аж раптом зауважив, що хтось стоїть в мене на шляху. Я підвів погляд. Ворон.
-- Капітан хоче тебе бачити, -- сказав він. Від нього віяло холодом.
-- Я так і думав.
Я попрощався жестом і повільно побрів в бік штабу. Я не поспішав. Прості смертні тепер не лякали мене.
Я оглянувся. Ворон, по-власницьки, обійняв Сонечко за плече. Вигляд у нього був збентежений.
Капітан був не схожий сам на себе. Він обійшовся без звичного гарчання. Одноокий був єдиним свідком, але він теж був налаштований по-діловому.
-- В нас якісь проблеми? – запитав Капітан.
-- Це ти про що?
-- Те що трапилося на пагорбі. Це не випадковість? Тебе викликає Леді, а через півгодини одному з Поневолених зриває дах. Потім твій нещасний випадок на Вежі. Тебе важко поранило, та ніхто не може нічого пояснити.
-- Логіка підказує, що тут існує зв'язок, -- зауважив Одноокий.
-- Вчора нам сказали, що ти помираєш, -- додав Капітан. – Сьогодні з тобою все гаразд. Чари?
-- Вчора? – Знов кудись зник проміжок часу. Я відхилив полу намету і поглянув на Вежу. – Ще одну ніч, як корова язиком злизала.
-- То це був нещасний випадок? – запитав Одноокий.
-- Це аж ніяк не випадковість.
Принаймні так думала Леді.
-- Все сходиться, Капітан.
-- Вчора вночі хтось намагався підрізати Ворона, -- сказав Капітан. -- Сонечко його прогнала.
-- Ворона? Сонечко?
-- Щось її розбудило. Вона тріснула чувака по голові лялькою. Хто б це не був, він втік.
-- Дивно.
-- Факт, -- погодився Одноокий. – Чому Ворон не ворухнувся, а глуха мала прокинулася? Ворон здатен почути кроки комара. Тут пахне чарами. Хтось напартачив з закляттям. Мала не повинна була прокинутися.
Втрутився Капітан.
-- Ворон. Ти. Поневолений. Леді. Спроби вбивства. Рандеву в Вежі. Ти знаєш відповідь. Колися.
На моєму обличчі вималювалося небажання говорити.
-- Ти сказав Елмо, що ми повинні відмежуватися від Ловця. Навіщо? Ловець добре до нас ставиться. Що трапилося, коли ви виносили Черствого? Розкажи всім і тоді не буде жодного сенсу вбивати тебе.
Слушний аргумент. Проте, я волію бути певним перш ніж розпускати язика.
-- Гадаю, що існує змова проти Леді. Можливо там замішані Ловець Душ і Буревісниця.
Я розповів деталі смерті Черствого і поневолення Шепіт.
-- Перевертень був страшно невдоволений, що вони дали Шибенику померти. Не думаю, що Кульгавий був причетний. Його підставили і вміло ним маніпулювали. Леді теж маніпулювали.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний Загін», після закриття браузера.