Читати книгу - "Любов у спадок"

це їй подобалося, поза всякими сумнівами! Була мить, коли вона заприсяглася б, що й Діку це теж подобалося. Але він виразно пояснив, що просто бавився з нею і той поцілунок для нього нічого не значить…

Вона перестала схлипувати, підняла голову й прислухалася. Здається, неподалік хтось розмовляв, чи їй почулося?

— Кажу тобі, Дженет, вона давно вже встала та блукає десь без діла, як завше, — почула вона пронизливий голос, що розносився коридором. То була одна зі служниць при кухні, Ліззі. — Піди пошукай на подвір'ї. Там саме всі гості на полювання збираються. Вона постійно крутиться біля коней та собак.

Ліззі захихотіла. Кроки двох жінок лунали вже зовсім близько, й Еріка вирішила, що краще буде сховатися за виступ стіни.

— Ох, і натерпілася ж я із цією маленькою вискочкою, Ліззі, істинний хрест, натерпілася. То пропаде кудись, а пані потім усі кутки звелить обнишпорити, то таке за столом вчинить, що тільки дивуєшся — невже вона зі шляхетних?

Дженет скрушно піднесла руки, ніби закликаючи в свідки все небесне воїнство.

— Кажуть, вона просто жахливо знатного роду, — знижуючи голос, підтвердила служниця.

— А як на мене, то найзвичайнісіньке нахабне дівчисько, яких повно в нас на селі. Бідолашна леді Мег звалила на себе такий тягар… Вона просто мало не збожеволіла, коли почула, що її небоги ніхто з учорашнього вечора не бачив. Наша Мері стверджує, що вона зникла вночі просто з галяви, де веселилася молодь, немов чарами якими… Може, її ельфи потягли за собою?

— Це було б непогано, — засміялася Ліззі. — Та тільки навряд. Я її начебто бачила сьогодні ранком.

— Не знаю, — уперто гнула на своє Дженет. — Я вже всі ноги збила. А леді Мег просто сама на себе не схожа зробилася, коли я їй сказала, що небога зникла. Навіть нагримала на мене ні з якого дива, бачила таке? Та цього зроду не бувало! А сер Дункан теж спохмурнів так, що просто страшно стало на нього дивитися! Знайди, кричить, її негайно. А де ж я цю шибайголову знайду?

Жінки звернули за ріг, їхні голоси почали віддалятися. Еріка почувалася так, немов її щойно помиями облили. Бракувало ще, щоб про неї пліткували служниці! Але гнів не встиг розгорітися, відразу й охолов. Що вона їм скаже? Дженет справді частенько перепадало через неї, а вже про тітоньку Мег що й казати…

— О Господи, — спохопилася Еріка, — я ж збиралася йти до неї!

Вона підхопила спідницю та кинулася нагору. Їй дуже не хотілося, щоб леді Маргарет знову хвилювалася за неї. Треба з'явитися перед тітоньчині очі, хай навіть і нагримає… Може, в іншому стані Еріка не йшла б до панських покоїв. Але зараз їй було байдуже. Навіть краще, як її покарають і замкнуть: так вона не бачитиме більше Річарда Далхаузі.

Вона швидко збігла сходами нагору, вповільнила крок перед дверима тітоньчиної кімнати. Відсапалася, підійшла ближче й рішуче занесла руку над гладенькою поверхнею дверей, як раптом почула сердитий голос Дункана Макфергюса, що долинав із кімнати. Рука нерішуче завмерла. У її плани зовсім не входило отримувати прочухана ще й від дядька Дункана. Чому він так кричить, цікаво? І, зовсім не замислюючись про те, що її може хтось застати за цією непорядною справою, Еріка приклала вухо до нещільно причинених дверей.

— …якщо ми не знайдемо її! Що, питається, я мушу робити тепер через тебе, Мег? Де ця мерзотниця? — волав барон Макфергюс.

Серце в Еріки кевкнуло від переляку. Що там таке відбувається? У дядечка неприємності, чи що? Звичайно, підслуховувати негарно, але постукати вона завжди встигне…

— Даремно ти вважаєш, що це моя провина, Дункане, — ображено озвалася тітонька Маргарет.

— А чия ж іще? — негайно відгукнувся її чоловік. — Адже це ти дала притулок дівчиськові, а мені тепер самий клопіт. «Нещасна бідна сирітка», — передражнив він свою дружину, — ха! Та в неї грошей стільки, що вона запросто може купити собі половину Шотландії, — і Ерика почула, як у кімнаті щось гримнуло.

Про які гроші він говорить?! Вона не на жарт налякалася, чи не схибився Дункан від жадібності.

— Перестань, любий, — попросила тітонька, — Вона знайдеться. Я послала по неї Дженет і слуг. Ти ж знаєш, яка це непосидюща дівчинка. Напевне, просто десь блукає замком…

Голос у тітоньки Маргарет був такий нещасний, що здавалося, вона ось-ось заплаче. Еріка ледве стрималася, щоб негайно не відчинити двері, не зайти в кімнату, щоб заспокоїти тітоньку, але наступна фраза її зупинила.

— У нас по замку просто блукає ціле графство Нортумберленд! — знову закричав Дункан. — Ти розумієш, що станеться, якщо вона все зрозуміла та втекла? Чорний Дуглас розірве мене на клапті, якщо виявиться, що дівчисько було в нього в руках, а я випустив його. Ти знаєш, що він шукає її вже кілька місяців? Він вирішить, що ми їй допомогли втекти. А ти чудово знаєш, як він розправляється зі своїми ворогами, — лиховісно додав дядько.

Еріка похолола, не вірячи власним вухам. Дуглас шукає її?! Серце в неї впало від самого лише звуку цього ненависного імені. Здається, у Бархеді відбувається щось страшне. Вона припала до шпарини в дверях, намагаючись не пропустити й слова.

— Дункане, не кажи так, благаю! Ти лякаєш мене, — простогнала Маргарет. — О, Боже мій, я негайно ж піду й сама знайду її.

— Заспокойся, Мег, — трохи спокійніше відповів Макфергюс. — Зараз я мушу терміново їхати, не можу чекати, поки її приведуть. Необхідно зустрітися з Вільямом Дугласом і обговорити з ним усі умови. Прошу тебе про єдине: коли Еріка знайдеться, міцно замкни її. Але зроби це так, щоб