Читати книгу - "Постріл із глибин"

6 травня 1915 р. НОРДДАЙХ УСІМ КОРАБЛЯМ №48 ЛУЗИТАНІЯ виходить з Ліверпуля в напрямку Нью-Йорка 15 травня. ТОСКАНІЯ виходить із Глазго 7 травня, прямує в Нью-Йорк через Ліверпуль. КАМЕРОНІЯ 11 000 тонн виходить 15 травня, прямує в Нью-Йорк. ">[493].

Це повідомлення було перехоплене й передане в Кімнату 40.

U-20.
Туман

Швіґер та його команда провели спокійну ніч у відкритому морі[494]. О п’ятій ранку 7 травня він розпорядився спливати й піднявся в рубку. Субмарина перейшла на дизельні двигуни та почала заряджати батареї.

U-20 почергово проходила через ясні та туманні ділянки. «Іноді погода трохи прояснювалася», — писав Швіґер. Спочатку ці невеликі ділянки підтримували надію на хорошу видимість, але скоро сонце зовсім зникло за хмарами і все закрив надзвичайно щільний туман.

Такі умови розчаровували та остаточно переконали Швіґера в правильності його рішення не йти до Ліверпуля. Пізніше він переказував історію подій того ранку своєму другові, командиру іншої субмарини Максу Валентінеру. Щільний туман «залишав мало надії щось потопити, — казав Швіґер. — І водночас у такому тумані есмінець може нас протаранити, перш ніж ми про це дізнаємося».

У своєму військовому журналі він писав: «Оскільки туман не відступав, я вирішив відразу розпочати зворотну подорож».

І він призначив новий курс у напрямку бази. Як він вважав, на цьому патрулювання завершилося.

Частина III
Мертвий кільватер
Ірландське море.
Двигуни над головою

Рано-вранці у п’ятницю декілька пасажирів прокинулись, одяглися та вийшли на найвищу палубу, щоб подивитися на схід сонця[495]. Хоча сонце мало встати лише о 5:30, небо на сході вже почало світлішати. Елбрідж та Мод Томпсон із Сеймура, штат Індіана, подорожували першим класом, їм обом було по 32 роки. Уже о 4:30 вони були на місці, як і двоє пасажирів другого класу: Белль, 49 років, та Теодор Неш, 59 років. Вони були з Канзас-Сіті. Близько п’ятої обидві пари помітили з лівого борту військовий корабель. Він був далеко, але йшов паралельним із «Лузитанією» курсом. Місіс Томпсон назвала його «броненосцем», а насправді це був швидкісний есмінець «Партрідж» із трьома трубами. На борту «Партріджа» того ранку офіцери та команда теж бачили «Лузитанію».

Для таких ранніх пташок, як Неші та Томпсони, вигляд цього надійного військового корабля був заспокійливим. Його присутність підтверджувала обіцянки капітана Тьорнера, які він дав під час концерту попереднього вечора. Місіс Неш сказала: «Нам говорили, що ми під захистом військових кораблів та бездротового зв’язку, а в протоці від субмарин нас захищатимуть есмінці»[496]. Вона мала на увазі протоку Святого Георга.

Але в «Партріджа» не було такого наказу. Есмінець, чия швидкість могла досягати 30 вузлів, швидко проходив повз.

Близько шостої ранку «Лузитанія» увійшла в щільний туман. Капітан Тьорнер знизив швидкість до 15 вузлів і розпорядився ввімкнути туманний горн. У Нешів, як і в багатьох інших пасажирів на борту, була схильність відзначати час усіляких подій — мабуть, через те, що на кораблі було мало цікавих справ. Вони фіксували на годиннику сигнали горна — один на хвилину. Теодора хвилювала сирена: «Мені це не подобається; ми наче наражаємося на неприємності»[497].

Усюди на борту почали прокидатися пасажири, яких раптово розбудила сирена. Вони визирали в ілюмінатори та вікна, але бачили тільки молочно-білий туман. Чарльз Лоріа залишався в ліжку до звичної для себе восьмої години, а потім прийняв свою звичайну ванну з морською сіллю. Тим ранком насолоджуватися було важко: «Сирена гула, нічого не було видно навкруги, і я повернувся в каюту, щоб ще декілька годин подрімати. Стюарда я попросив розбудити мене о дванадцятій, якщо не прокинуся раніше, — так у мене буде вдосталь часу, щоб одягтися до обіду о першій»[498]. Спати туманний горн йому наче не заважав — може, через те, що в нього була внутрішня каюта і там не було ілюмінаторів.

Капітан Тьорнер виставив додаткових вартових, щоб спостерігати за іншими кораблями. Одним із них був Лео Томпсон, член екіпажу, який отримав «особливу чатову» варту на дві години. Варта починалась о десятій ранку. Він піднявся драбиною у вороняче гніздо, приблизно на третину всієї висоти передньої щогли. Тут він з іще одним моряком, Джорджем Клінтоном, провів дві години, вдивляючись у туман, іноді через морський бінокль — у Томпсона був власний, — а іноді неозброєним оком. Виснажливий, але вкрай важливий обов’язок.

Туман загрожував небезпекою, особливо у водах з таким активним рухом. Але, з іншого боку, туман слугував захистом від субмарин. У такому щільному тумані тільки випадковість дозволить субмарині підійти до корабля настільки близько, щоб капітан міг побачити його з рубки або через перископ, але якщо підійти надто близько, то субмарина ризикує зіткнутися з судном. Так що поки стоїть туман, капітан Тьорнер не мав причин хвилюватися щодо підводних човнів.

Об одинадцятій туман почав відступати.

У воронячому гнізді Томпсон та Клінтон переживали чудове відчуття: коли корабель почав рухатися крізь рідкий туман, було схоже, наче літак летить