Читати книгу - "Кар’єра Никодима Дизми"

Стелла. — Цю людину треба усунути раз назавжди чи тільки на певний час? Наказуй.

Никодим розсміявся. Оця присадкувата мавпа вельми поважним і урочистим голосом, наче на проповіді в костьолі, питає, що зробити з таким могутнім сановником, як Терковський! Йому здалося все це по-дитячому дурним. Але в ту ж мить спало на думку, що до приїзду Віндера лишається кілька днів. А тоді — амба. Всьому кінець. Як тільки Терковський знюхається з Віндером… Хіба, може, щоб Терковського в той час не було в Варшаві.

— Вирядіть Терковського в Африку, посадіть десь там на дерево, чи якомусь гаспиду на роги! — кинув він з гіркою насмішкою.

— Коли? — твердо спитала панна Стелла.

— Та хоч і сьогодні, ха-ха-ха… Ви весела жінка! Ну, не морочмо собі голови всякими казками. То що ж там з тією містерією?

Жінки категорично зажадали, щоб термін не порушувався. Тим, хто не виконує обрядів, загрожує велике нещастя. Побоюючись його, Дизма капітулював і згодився, щоб друге зібрання Ложі Трипроменевої Зірки відбулося в його квартирі.

Увечері він з Варедою поїхав «комара задушити» в «Оазу», а повернувшись додому, заснув мертвим сном.

Ранок почався з того, що панна Стелла і пані Ляля Конецьпольська перевернули догори ногами все помешкання, яке Никодим мусив віддати їм на поталу. Добродушний Ігнат дістав триденну відпустку, бо Дизма хотів якнайсуворіше законспірувати «містерію». Отож усю важку роботу — переставляти меблі, розстилати килими тощо — довелося виконувати йому самому.

Почасти він був задоволений з цього — лишалося менше часу, щоб думати про Терковського і про ту загрозу, яка виникала у зв’язку з приїздом Віндера. Жінки не споминали про Терковського. Очевидно, забули. «Тим лучче, — міркував Никодим. — Учора я даремно сказав їм». Він люто пересовував меблі і перетягував килими.

Увечері Никодим був такий стомлений, що охоче замкнувся б у своїй спальні на чотири засуви. На жаль, спальню і ще три кімнати разом із ванною «паломниці» взяли собі під гардероб.

Об одинадцятій годині виник страшний скандал: виявилося, що одна пані не може прибути, бо в останню хвилину повернув її чоловік. Жінок огорнув розпач — адже правила категорично вимагали, щоб на містерії були всі дванадцять «паломниць».

Никодим негайно запропонував відкласти містерію на наступний тиждень, але панна Стелла обурено заявила, що це було б порушення канонів і що вона ніколи не піде шляхом найменшого опору. Треба якось зарадити. На поміч несподівано прийшла одна з «паломниць» — баронеса Вельберг. Вона знає дівчину, яку можна просто найняти на цю ніч, не побоюючись, що вона зрадить таємницю. Це мила молода дівчина, «girl»1 в одному з кабаре. Баронеса добре знає її, бо до заміжжя вона сама співала в тому кабаре, і певна, що тій маленькій Владзі можна довірити будь-яку таємницю.

Іншого виходу не було, отож згодилися на малу Владзю, якій зразу ж подзвонили по телефону. Спочатку Владзя відмовилась (у її друга, з яким вона мала піти в дансинг, був поганий настрій), але її переконали не без допомоги красномовного аргументу — стозлотівки.

Отож містерія могла розпочатися точно опівночі, з додержанням усього ритуалу.

О першій годині, коли викликали сатану, з Владзею сталося невеличке непорозуміння. Вже безмаль непритомна, вона розплакалась і почала кричати, що хоче вийти. Насилу умовили дівчину. Потім вона випила вина з пейотлем і вгамувалась.

О другій годині салон у квартирі президента банку

1 «girl» — (англ.) — дівчина, тут: артистка, яка виступає в кабаре.

Никодима Дизми нічим не був схожий на салон взагалі, а тим паче на салон будь-якого президента.

Скоріше він трохи скидався на коптильню або на римські терми, а найбільше — на дім, про який ніхто не міг би сказати, що він приватний.

Крізь штори на вікнах уже заглядав пізній грудневий ранок, коли вся компанія розійшлася по кімнатах. На місці лишився тільки Великий Тринадцятий. Сидів, притулившись до стіни, і так хропів, що аж шибки дзвеніли.

Прокинувся він уже далеко по полудню. Був страшенно виснажений, у голові гуло, як у млині.

Одягнувшись, заглянув у свою спальню. Пані «паломниці» теж прокидались. У ванній було тісно. Одна по одній вони прощалися з Никодимом і виходили, ледве тримаючись на ногах.

Нарешті Дизма лишився сам. Повідчиняв вікна і, насилу рухаючись, заходився наводити в квартирі хоч сякий-такий лад.

Він саме пересовував піаніно, коли в передпокої пролунав дзвоник.

Прийшов Кшепицький.

— Ого, пане Никодиме! — вигукнув він, сміючись. — Видно, були добрячі гульбини.

Відтоді, як арештували Куницького, дружба секретаря з принципалом так зміцніла, що він уже не величав його паном президентом.

— Сто чортів їм у печінку, — похмуро вилаявся Дизма.

— Ну й вигляд у вас! — дивувався Кшепицький. — Я не знав, що ви любите такі розваги.

— 'Кий там гаспид їх любить!

— Ах, то це з горя?

— Йдіть ви к чорту! — розсердився Дизма. — Допомогли б краще.

— А чому ви самі це робите? Де Ігнат?

Дизма сопів і нічого не відказав. Потім вилаявся і впав на канапу.

Кшепицький запалив цигарку.

— Я від Рейха.

— Ну?

— Куник, нарешті, здався. Ніч у темній і холодній камері помогла. Вимагав тільки побачення з жінкою, наполягав. Уступив лишень годі, коли Рейх прочитав і показав йому останній лист пані Ніни до вас. Згоджується на сто тисяч, але з умовою, щоб віддали документи, які компрометують його.

— Ну й що?

— Звичайно, Рейх не такий глупак, щоб піти на це. Пообіцяв тільки, що документи будуть у нього, а не в справах карного розшуку.