Читати книгу - "Штани з Гондурасу"

шиї, погладив оксамитову морду. З сумки, що стояла поруч, дістав розпечатану пачку печива. Вгостив коня одним шматком, другим.

Підійшов кирпатий хлопчина:

— Його звуть Дракон. Він дуже людей любить… Він між кіньми пастися не хоче.

…Кабінет слідчого. Сидять, як і сиділи, капітан та Галапочка.

— Так він приходив щодня, — розповідає Галапочка. — Два місяці я оформляв Палац культури. І два місяці цей ласун простояв коло мене. Я звик до нього. А одного разу Дракон не прийшов. Робота не клеїлася. Тоді вирішив розшукати його…

Сільська вулиця тягнеться повз недобудований Палац культури. Йде вулицею Галапочка. Назустріч — юрба дітлахів. Ідуть, щось жваво обговорюють, сперечаються.

— Дядю! — вигукнув кирпатий. — Сьогодні Дракон не прийде. Його повезуть на м’ясокомбінат. І ще п’ять коней.

В оточенні хлопчаків поспішає сільською вулицею Галапочка. Приміщення контори колгоспу. Вивіска: „Правління колгоспу ’’ВПЕРЕД“».

Галапочка зник у дверях.

Відчиняє кабінет з вивіскою «Голова правління». З-за столу назустріч Галапочці виходить симпатичний молодий голова колгоспу.

…Кабінет слідчого. Галапочка продовжує розповідати.

— Тоді я домовився з головою, щоб коня віддали мені в рахунок оплати за виконану роботу. Правління підтримало…

Слідчий поцікавився:

— А є у вас відповідні документи?

— Є, чого ж. Ось копія рішення правління. Тільки коня ж нема. Вкрали.

Капітан потер чоло:

— Що ж, пишіть заяву… Будемо шукати…

…Ранок у зоопарку. Снують алеями відвідувачі. Ідуть батьки з дітьми. Ідуть хлопці з дівчатами. Човгають старі з костурцями.

…Йде понуро, несучи в своїй кінській голові важкі думи, Дракон. Зупинився біля клітки бегемота. Дивиться здивовано. Струснув головою. Що воно перед ним за диво? Ніби велетенська корова з дуже розпухлою мордою. Дракон ще раз труснув головою. Витяг шию, підняв верхню губу. Сміється.

— Та! Та! — стоїть перед Драконом хлопчик і сіпає за руку тата, який майже встромив голову в клітку бегемота. — Дивись — кінь. Справжній…

Батько сіпнув сина за руку.

— Дивися на бегемота!..

Хлопчик ще раз глянув на коня, посміхнувся до нього щиро і спрямував погляд на клітку.

…Стоїть Дракон перед кліткою мавпи. Дивиться, як ці прапредки людей стрибають з перекладини на перекладину, гойдаються на них.

Згадав село. Верби біля річки. І дітлахів, що, як оті мавпи, гойдаються на гілляках.

Вглядівся в лице мавпи. Дивне таке, патлате. Перекинув погляд на патлатого парубійка, що стояв перед кліткою. На вимазане фарбою лице якоїсь немолодої вже дами. На її триповерхові буклі.

Згадав бородате лице Робінзона Галапочки. Як той годує його печивом, плеще по шиї…

…Снують відвідувачі алеями парку. Стоїть обіч алеї Дракон. Вдивляється в людські обличчя.

Йде алеєю зграйка малих школярів. Хлопчики і дівчатка. Весело щебечуть, сміються…

Драконові уявляються квіти. Вогняні полум’яні маки, сині-сині волошки…

Щебечуть, дзвінко сміються дітлахи…

Драконові вчувається, як виспівує у піднебессі жайвір…

Край алеї у задумі кінська голова. Націлене на перехожих око…

Йдуть алеєю четверо розхристаних патланів. Один з гітарою. Йдуть, горланять, бренькають дратівливо, кривлять лиця.

Здається Драконові, ніби він пробивається крізь зарості реп’яхів. Ті липнуть до гриви, до хвоста.

Тріпонув головою. Повернувся до розхристаних перехожих хвостом. Пішов далі.

Біля клітки з орлами — кілька чоловік. Один, кругленький, лисенький, неспокійний, метушливий, весь час намагається щось пояснити високому, насупленому. Він щось показує на птаство у клітках, показує у небо, розмахує руками, ніби хоче злетіти. Тоді командує жінці, що стоїть поруч, щоб та піднесла ближче клітку, яку вона тримає. Кругленький пхає руку в клітку, дістає звідти ховрашка, кидає його в клітку орла.

Помах могутніх крил, розпачливий крик звіряти — і орел знову гордо возсідає на бантину.

Лисенький, кругленький розцвітає в посмішці, вигинається перед високим, насупленим, тицяє йому в руку гризуна, щоб той сам кинув у клітку.

Дракон на якусь мить ухопив погляд насупленого, порівняв його з хижим поглядом орла. Тоді глянув на очі кругленького, лисого. Вони бігали неспокійно, як очі звіряти, яке він тримав у руках.

Дракон пішов далі.

…Надвечір’я погідного дня. По тротуару йдуть Робінзон і Крузя. Спала денна спека. Робінзон несе чималеньку спортивну торбу. В руках у Крузі портативний магнітофон.

Робінзон і Крузя завертають у двір.

Заходять у під’їзд будинку. Підходять до ліфта.

Робінзон натиснув на кнопку:

— Аби його ще застати. Котра зараз?

Крузя глянула на годинник:

— Двадцять на дев’яту.

До ліфта підходить високий статечний атлет середнього віку. В руках у нього чималенький шикарний портфель.

За атлетом підійшла невеличка, розмальована, як циферблат антикварних ходиків, дама.

Опустилася кабіна ліфта. Розчинилися двері. Галапочка галантним жестом запропонував дамі:

— Будь ласка, проходьте.

Пихате лице дами навіть не ворухнулося. Губи також. Вона прийняла належне, стала в кутку кабіни і почала розглядати себе в дзеркальце.

Зайшли Крузя, статечний чоловік, тоді Галапочка.

— Восьмий! — сухо кивнув чоловік.

— Нам вище, — сказав Галапочка і натиснув на кнопку.

Дама мовчки милується собою в дзеркальце.

Ліфт загудів, набрав розгону і… зупинився. Двері не відчиняються.

— Не розумію гумору, — з претензією на дотепність кинув чоловік.