Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Драконоборець щось процідив крізь зуби й гукнув Вейрена.

Повернувшись до жіночки спитав:

– Невже його батько не може його знайти?

– Вибачте, Лерде, та саме від батька він і втік.

Цього виявилось достатньо! Айван стояв до мене спиною, а жінка відвела очі. Схопивши гілочку правдіссіми, зім'яла її й засунула у ліф сукні.

Тільки встигла опустити руку, як драконоборець повернувся до мене і глянув на груди. Я низько опустила голову, продовжуючи нарізати трави.

Серце калатало. А якщо він щось помітив?!

Та ні.

Вейрен сторожив мене увесь час, що я варила зілля.

Він постійно морщився і зло косився на Гримуар.

І тут до мене дійшло!

Джервіс казав, що відьми йому воняють, то певно, смердить і книга!

Я б злорадно посміхнулася, та стрималася.

Я боялася, що не зможу пронести траву, що там є ще якісь камені або ж артефакти, які зможуть показати, що я щось вкрала, та цього не сталося. От якби й книгу так легко вкрасти!

Утім, і Гримуар, і нитку в мене відібрали.

Йдучи по замку, помітила гірлянди з квітів й вінки над дверима, навіть над моєю. Певно, той хто повісив цей вінок, просто не знав, що в кімнаті тримають відьму.

– Що ж, буде вам свято! Буде вам відьма! – мстиво подумала я.

Якщо все одно ця Іветта збирається мені напакостити, то чому б і ні?