Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

Образливий тон зачепив за живе, хай почасти я й спровокувала шаєра надмірною емоційністю.

– Роксі сказала, що означає, – зауважила я невпевнено.

– Роксі? Для вас вона – леді Роксінель ріє Нордес, Анню!

– Помиляєтесь! – Я почала сердитися всерйоз. – Вони з Ріком занадто нормальні як для ріє Нордесів. Може, їх прийняли в сім’ю?

Шаєр закашлявся, і це дало мені кілька секунд для гіркого жалю. У що виллється моя нестриманість? У звинувачення щодо очорнення долінейської правлячої династії?!

– Пропоную подумки порахувати до десяти, – перервав напружену тишу Кано. – Сіре, Аню? Не час сперечатися.

Судячи з багрової фізіономії Рікадора, він прислухався до поради, причому рахував способи мого вбивства.

– Якби ви назвались Аріною, то привернули б увагу, Аню, – тим часом продовжував дізнавач. – Ну а Айра нікого не здивувала, оскільки це ім’я долінейцям знайоме.

– А Керейра? Звичайнісіньке прізвище?

– Як не дивно, так.

– А ім’я Мануель?

– Маньель? Трапляється.

Я злегка розгубилася. Семен Андрєєв і Жаклін Сон відомі в чужому світі під псевдонімами, а очільник «МАКІС» живе під долінейським ім’ям в своєму рідному?

– Маньель Керейра… Я чув про цю людину від шаєрона Ендера. Керейра займає у Ластонії керівну посаду?

– Жако Лей так говорить! Як і шаєрон Ендер, я можу лише повторити її слова.

Кано миролюбно розвів руками:

– Повторіть.

– Та запросто! – Не було сенсу нічого приховувати – Жаклін базікала про ластонські реалії у присутності шаєрона. – Ластонією управляє «МАКІС», «МАКІС» очолює Мануель Керейра. Вони намагаються провернути якусь операцію під назвою «Опальна принцеса», про яку знають лише обрані. Мене відправили сюди з імплантом, що дає змогу контролювати людину. Донька Мануеля, Аріна, якраз надумала пограти в продану дівчину і розпусного принца, і перехопила управління. Щось пішло не так, і Айрою я була недовго. Ось і вся історія.

– Вся? – важко уточнив шаєр. – А як же та її частина, в якій ідеться про те, що хтось із Ластонії грає проти своїх?

– Про це вам відомо більше ніж мені, – парирувала я. – Уже оглянули вежу Страждань? Знайшли сліди стрільця? Хто він? Чи не ваша мила Валері, у якої раптом виявився щоденник дворічної давності?

Рікадор сперся кулаками об стіл і навис над ним на кшталт грізного шаєрона Вікарда.

– Звідки ви знаєте, що цьому, – кивнув на блокнот, – два роки? – запитав з підозрою.

Я відкрила і закрила рот.

«Аріна пише про свій шістнадцятий день народження, але в моєму видінні їй уже вісімнадцять», – напрошувалася відповідь, що ускладнила би все і породила питання.

– Ось, – з’явилася ідея. – Дата виготовлення, – я тицьнула пальцем на обкладинку, – два роки тому.

– Але заповнити його могли вчора. – Шаєр насупився. – До того ж ці закарлючки для мене не мають сенсу. Повірити вам на слово, Анню?

– Не вішати мені локшину на вуха! Я знаю, що перед ластонцямі ви всі вдаєте дикунів. Але справжнє ім’я Жако Лей звідкись дізналися. Хочете переконати мене в тому, що ваші люди ще не склали хоч приблизний словник? Я в це не вірю.

Рікадор коротко посміхнувся:

– Анню, чи не здалося вам, що мене цікавить ваша думка? До речі, і яке ж справжнє ім’я Жако Лей?

Я закотила очі – зовсім як у дитинстві, коли чула відверту брехню.

– У вас у гардеробі лежала обкладинка папки з назвою надсекретної ластонської операції, – прошипіла обурено. – Будь ласка, не маймо одне одного за ідіотів. Ви вивчаєте Ластонію, поки вона будує глобальні плани, і притримуєте, коли її агенти заходять занадто далеко. Що? – Я помітила, що вираз його обличчя змінився і став майже людським. – Що не так? Ваш шаєрон Вікард вчора чітко дав зрозуміти, хто тут головний, коли відпустив Жако Лей, хоча вона по-справжньому напала на дурка Ен… Вибачте. Обіцяю, відтепер я ставитимуся до шаєрона Ендера з повагою.

Щось безумовно трапилось. Я бовкнула зайвого? Вимовила вголос жахливу таємницю?! Чи безсердечний ріє Нордес в глибині душі все ж дбав про брата?

– Сідайте, Анню. – Рікадор швидким кроком обігнув стіл і буквально пхнув мене в крісло. – Сідайте!

У двері постукали, і він на мить відвів погляд. Коли знову глянув на дізнавача, то вже мав звичний бундючний вигляд.

– Кано?

– Негайно розпоряджуся щодо арешту. Прошу вибачення за недбалість, сіре.

– Перепрошую за дії мого брата, Кано. І якщо вже заговорили про самоправство і самодурів… Будьте люб’язні, надалі женіть лорда Рендала геть. Мене не цікавлять його пропозиції. Ні особисті, ні ділові.

– Але шаєрон Ендер…

– Повторюся: мені начхати на самовдоволеного дурня Рендала і на його загравання з членами моєї сім’ї. Навіть те, що його сестра може стати дружиною мого батька, мене не стосується. Я не хочу його бачити. Питання?

Увійшла Роксі:

– З Валері Айронс усе буде гаразд, її життю ніщо не загрожує.

«Валері Айронс? А чому не Памела Андерсон? Руда не розмінювалася на дрібниці. Якщо йдеться про руду. Вона ж вижила?» – я насторожилася.

– Ну і?! – Шаєр поки не опанував свій голос.

Колишня шаєрона здригнулася, наче вперше чуючи крик від племінника:

– Вона каже, що блокнот їй підкинули.

– Хто?

Роксі важко видихнула.

– Хтось із ластонців, імовірно – сама Айра Керейра.

Абсурдніших звинувачень я й уявити не могла. Я ж постійно десь замкнена!

– Коли? – зажадала відповіді.

– Того дня, коли Ендер привіз вас із Пониззя.

«У той єдиний день, коли за вами не спостерігали», – говорили втомлені очі Роксінель.

Скидалося на те, що гармидер зі шпигункою-кілером-вселенським злом піде по новому колу. Чи я знову себе накручувала? Раптом йшлося про справжню «Айру», то б пак Аріну?