Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Минуло 6 місяців

— Раймонде, а це справді необхідно? — мовила я, намазуючи масло на підсмажений шматочок хліба.
Ми сиділи на кухні в заміському будинку за сніданком, і я не полишала спроб відговорити чоловіка від чергової, як на мене, абсурдної ідеї.
Він кивнув, відпиваючи каву, й з усією серйозністю промовив:
— Поки я на завданні — це необхідно. Я в цьому цілком упевнений.
— Нагнати повен дім охоронців, щоб стерегли лише мене одну? Тобі не здається це зайвим? — скептично підняла я брову.
— Ти вагітна! — проричав він, люто блиснувши очима. — Я не можу залишити тебе без захисту!
— Тебе ж не буде всього кілька днів! — вигукнула я. — Та й термін зовсім невеликий! До того ж кому спаде на думку нападати на наш дім? Ти ж і так його бар’єром оточив! Лишилося обнести колючим дротом і пустити по ній струм — буде красиво в темряві, якщо хтось посміє сунутись!
Він з цікавістю глянув на мене, явно обмірковуючи цей варіант.
— Не смій! — попередила я,  закліпала очима, благальним поглядом. 
— Ну, будь ласка, не треба тут сторонніх людей! Я попрошу Кларису залишитися зі мною — кілька днів без неї твоя Академія Арканум переживе. Нічого страшного не станеться, от побачиш!
Він похмуро стиснув губи, і я зрозуміла — майже вмовила його. Тож склала губки бантиком, розплющила очі ще ширше і ніжно протягнула:
— Будь ласка, прошу тебе, ми з Кларисою чудово проведемо час: пошепчемося, поговоримо. А ти швидко повернешся з завдання, побачиш, усе буде добре.
— Захисні артефакти я все одно залишу, — буркнув він. — Ідея з колючим дротом мені, до речі, подобається.
Я всміхнулася, а він, поцілувавши мене в носа, додав:
— Незабаром привезу Кларису. Відпочинь, будь ласка, тобі не можна перевтомлюватися.

З того моменту, як ми дізналися, що станемо батьками, Раймонд буквально зірвався з ланцюга. Він був готовий обкласти мене подушками та носити на руках, тільки б я раптом не перевтомилася. А вже його турбота про мою безпеку набула просто грандіозних масштабів.
Ніхто сторонній навіть наблизитися до будинку не міг — його оточував невидимий бар'єр. Іноді мені здавалося, що навіть птахи облітають нас широким колом.
А скільки було охоронних артефактів — я давно вже втратила лік.
Та й нападати, чесно кажучи, нікому було!

Аріадна була переведена до клініки закритого типу для душевнохворих, звідки навряд чи колись вийде. У тюремній камері в ній щось остаточно зламалося, і вона нікого не впізнавала, лише марила: «Це не я, не я, не я…»
Освальд був засуджений за пособництво в нападі на академію та отримав п’ять років ув’язнення.
Раймонд знайшов нового секретаря — молодого кмітливого хлопця, що не мав жодного дару, але блискуче справлявся зі своїми обов’язками.
І навіть виконував деякі функції ректора Академії Арканум, коли група Ворона вирушала на завдання.
Відтоді, як мій дар проявився на повну силу, мені часто доводилося зцілювати синці, порізи, переломи та інші поранення, яких вони зазнавали, виконуючи накази.
Спершу я гірко плакала від страху, коли до будинку приносили когось непритомного або травмованого. Та з часом звикла до цієї частини їхньої роботи й зцілювала буквально за лічені хвилини. Кілька разів довелося латати та самого Раймонда, а потім уже окремо сварити його за те, що не бережеться.

Мачуха скреготіла зубами від злості, дізнавшись про мій дар. Навіть подумала, що я спеціально його приховувала, аби вона не змогла заломити нечувану ціну за мене при укладанні шлюбного контракту. Але Раймонда вона відверто побоювалася і в наше життя не лізла.
З батьком ми спілкувалися доволі часто, і новина про мою вагітність привела його в невимовний захват.
Сестри ж не виявляли бажання спілкуватися зі мною, як, утім, і я з ними.

Навівши лад на кухні після сніданку, я вирішила почитати у вітальні, але не встигла зануритися в книжку, як повернувся Раймонд.
— Приймай гостю! — вигукнув він, заходячи до будинку.
Клариса увійшла, захоплено озираючись, а я радісно кинулася її обіймати.
— Дякую, що приїхала! — прошепотіла я їй. — Я так за тобою скучила, ти не уявляєш!
— Я теж, дівчинко, — зворушено мовила вона, витираючи сльозинку.

Показавши Кларисі її кімнату й залишивши її розпаковувати речі, я вийшла на ґанок провести чоловіка.
Він стояв на кілька сходинок нижче — майже на одному рівні зі мною.
— Будь, будь ласка, обережним, — тихо попросила я, пригортаючись до нього і з насолодою вдихаючи запах його одеколону. — І постарайся повернутися швидше. Пам’ятай, що ми з малюком тебе дуже чекаємо.
Він ніжно обійняв мене, зарившись обличчям у моє волосся.
— Я постараюся, — видихнув він. — Але ми йдемо без Вільяма, у нього своє спецзавдання від Його Величності. Я повернуся, щойно зможу. А ти бережи себе, не перенапружуйся, добре харчуйся і лягай спати раніше.
Я кивнула, відчуваючи, як його рука ніжно погладжує мій трохи заокруглений живіт.
— Я дуже тебе люблю, моя маленька Ізабелло! — хрипко прошепотів він, притягуючи мене ближче.
— І я тебе люблю, — ледве встигла відповісти я, як Раймонд накрив мої губи гарячим поцілунком, і світ навколо перестав існувати.

Дорогі читачі, ось і завершилася історія Раймонда Дейлара та Ізабелли. 

❤️ Дякую, що були разом із героями та переживали їхню долю. ❤️ 

Якщо вона вам сподобалася, і не хочеться прощатися з персонажами, запрошую до другої книги циклу — про Ейдена Ллойда та його підопічну Міранду. 

Буду щаслива новій зустрічі з вами! 

❤️ Не забувайте додавати книгу до бібліотеки, а ваша вподобайка змусить серце авторки тріпотіти. ❤️

Кінець