Читати книгу - "Найкраще в мені"

— доктор Міллз знов зробив для неї виняток і дозволив посидіти в палаті.

Надходив вечір, і гамір у лікарні затихав. Аманда незворушно сиділа коло сина. Вона вже не відрізняла день від ночі, не розрізняла медсестер, хоч помічала, коли вони заступають на зміну. Їхні імена вона забувала одразу ж, коли вони виходили з кімнати. Вона сиділа й благала Бога врятувати життя її синові — так само, як колись молилася до нього за Беа.

Вона сподівалася, що цього разу Він її почує.

* * *

Десь після опівночі до палати зайшов доктор Міллз.

— Вам треба поїхати поспати, — наполіг він. — Я зателефоную, як тільки щось стане відомо. Слово даю.

Аманда відмовлялася відпустити Джаредову руку й гордо заперечила:

— Я не лишатиму його самого.

* * *

Була вже майже третя година ночі, коли раптом доктор Міллз повернувся до інтенсивної терапії, але на той момент Аманда була вже така виснажена, що не могла підвестися.

— Є новини, — сказав він.

Вона повернулася до нього, передчуваючи, що зараз він розіб’є останню її надію. Це все, — подумала вона мляво. — Це кінець.

Але придивившись, вона побачила в його обличчі надію.

— Нам трапився такий, як треба, — сказав він. — Це був один шанс на мільйон, і він випав вам.

Аманда відчула, як тілом розливається адреналін, як кожний нерв у її тілі нашорошився в пошуках значення лікаревих слів:

— Такий, як треба?

— Донор серця. Його просто зараз везуть сюди, і я вже замовив операційну.

Зараз ми саме збираємо команду.

— Це значить, що Джаред житиме? — несміливо запитала Аманда.

— Ну, такий у нас план, — відповів лікар, і вперше за весь час у лікарні Амандиними щоками потекли сльози.

22

Аманда прислухалася до настирливих порад доктора Міллза й поїхала додому. Їй сказали, що Джареда заберуть на передопераційне обстеження й підготують до операції, тож вона не зможе сидіти з ним. Після того відбудеться операція, яка забере від чотирьох до шести годин — залежно від того, чи будуть ускладнення.

— Ні, — відповів доктор Міллз, випередивши її запитання. — Немає причин очікувати ускладнень.

Всупереч гніву, вона зателефонувала Френкові й повідомила йому новини, перед тим як їхати додому. У нього, як і в неї, була безсонна ніч, і вона вже була готова почути п’яне бурмотіння, до якого встигла звикнути, але він виявився тверезим. Йому явно стало легше від новин про Джареда, і він подякував їй за дзвінок.

Приїхавши додому, з Френком вона не перетнулася, і, якщо взяти до уваги, що кімнату для гостей зайняла мати, він мав спати на дивані в кабінеті. Хоч як вона втомилася, треба було сходити в душ, і Аманда довго стояла під розкішно-гарячими струменями, аж поки не відчула, що треба лягти.

До світанку лишалося ще пару годин, і, заплющивши очі, Аманда сказала собі, що не спатиме надто довго — подрімає, а тоді повернеться до лікарні.

І на цілих шість годин провалилася в мертвий сон без сновидінь.

* * *

Коли Аманда поквапно збігла сходами донизу, в паніці намагаючись пригадати, де вона лишила ключі від машини, мати саме сиділа з чашкою кави.

— Я дзвонила їм пару хвилин тому. Лін казала, що новин поки що нема. Джаред досі в операційній.

— Все одно я маю поїхати, — пробурчала Аманда.

— Звісно, маєш. Але без кави я тебе нікуди не пущу, — подаючи їй чашку, твердо мовила Евелін. — Ось, зварила тобі.

Аманда попорпалася в купі рекламних листів й іншого мотлоху, розкиданого по стільниці тут і там — не могла знайти ключі.

— Я не маю на це часу…

— Кава забере в тебе лише п’ять-десять хвилин, — голос матері не передбачав жодних заперечень. Вона змусила Аманду взяти паруючу чашку.

— Ці хвилини нічого не змінять. Коли будеш у лікарні, то просто сидітимеш і чекатимеш, і ми обидві добре це розуміємо. Єдине, що матиме значення для Джареда, — це те, що ти маєш бути поряд, коли він прокинеться, а це станеться не раніше, ніж за кілька годин. Тому, будь ласка, присядь і випий каву, поїж чогось, а тоді вже рушай, — безапеляційно мовила мати, вказуючи на стілець поряд з собою.

— Я не можу спокійно снідати, доки мого сина ріжуть в операційній! — заперечила Аманда.

— Розумію, що ти схвильована, — несподівано ніжно промовила Евелін. — Я також хвилююся за нього. Але, як твоя мати, я хвилююся й за тебе також, бо розумію, що решта сім’ї залежить від тебе. І ми обидві знаємо, що ти діятимеш ефективніше, коли поїси і поп’єш кави.

Аманда повагалася, а тоді піднесла чашку до вуст. Смак був божественний.

— Ти направду вважаєш, що так можна? — вона невпевнено наморщила лоба, сідаючи до столу коло матері.

— Звісно, можна. У тебе попереду довгий і тяжкий день. Джаред потребуватиме твоїх сил, коли прокинеться після операції.

Аманда стисла чашку між долонь.

— Мені так страшно, — зізналася вона, зіщулившись.

Глибоко вражена, вона відчула, як мати накрила її долоні своїми.

— Розумію. Мені теж.

Аманда витріщилася на чашку у своїх руках, на свої руки, на наманікюрені материні ручки поверх своїх — тендітні, але дуже сильні ручки.

— Я така вдячна, що ти приїхала.

Евелін дозволила собі стримано посміхнутися:

— Не те щоб у мене був вибір. Ти моя донька, і зараз я потрібна тобі.

* * *

Аманда разом з матір’ю вирушили до лікарні й там, у приймальні, зустрілися з рештою родини. Анет і Лін підбігли до неї обійматися — наче малі, ховали обличчя в неї на шиї. Френк тільки кивнув і пробурмотів привітання. Мати, враз почувши напругу між ними, забрала дівчат перекусити.

Коли Аманда з Френком лишилися самі, він звернувся до неї:

— Пробач мені. За все. Мені так шкода.

— Знаю, що тобі шкода, — відповіла Аманда, глянувши на нього.

— Це я мав би бути там, а не Джаред. Аманда нічого на це не сказала.

— Я можу піти десь звідси, якщо хочеш, — промовив він у цілковитій тиші.

— Знайду собі інше місце присісти.

Аманда зітхнула й похитала головою:

— Не треба, лишайся. Він і твій син також. Ти маєш бути тут. Френк глитнув і повідомив:

— Я кинув пити, якщо хочеш знати. Цього разу — по-справжньому. Назавжди.

Аманда піднесла руку в заперечному жесті:

— Не треба зараз, добре? Я не хочу зараз у це все залазити. Тепер не час і не місце, я тільки сильніше розсерджуся від таких розмов. Усе це я чула й раніше, і мені тільки цього ще не вистачало. Я просто