Читати книгу - "Наказано вижити"

на Східному фронті протягом березня місяця не підтвердили його інформації, бо ці бої показали, що основне угруповання німецьких військ, яке включає і 6-ту танкову армію СС, було зосереджено не в Померанії і не в районі Моравська Острава, а в районі озера Балатон, звідки німці вели наступ, щоб вийти до Дунаю і форсувати його на південь від Будапешта.

Цей факт свідчить, що інформація, якою користувався генерал Маршалл, не відповідала справжньому ходу подій на Східному фронті в березні місяці.

Не виключена можливість, що деякі джерела цієї інформації мали на меті дезорієнтувати як Англо-Американське, так і Радянське командування і відвернути увагу Радянського командування від того району, де німці готували основну наступальну операцію на Східному фронті.

Незважаючи на викладене, я прошу генерала Маршалла, якщо можливо, і надалі сповіщати мені всі наявні відомості про противника.

Це повідомлення я вважав за свій обов'язок довести до відома генерала Маршалла виключно для того, щоб він міг зробити відповідні висновки щодо джерела цієї інформації.

Прошу Вас передати генералові Маршаллу мою шану і подяку

З повагою до Вас

генерал армії Антонов,

начальник Генерального Штабу

Червоної Армії.

30 березня 1945 року».

— Яка безсоромність, — тихо сказав Рузвельт. — Вузьколоба користь і традиційна нелюбов до росіян може стати — на певному етапі — детонатором вибуху… Мені соромно за тих, кому я вірив… Мені совісно, що я обривав Гопкінса, коли той говорив, що мені брешуть… Будь ласка, запишіть текст… Дві крапки, лапки:

«ОСОБИСТО Й СТРОГО СЕКРЕТНО

ДЛЯ МАРШАЛА СТАЛІНА

ВІД ПРЕЗИДЕНТА РУЗВЕЛЬТА

Дякую Вам за Ваше щире пояснення радянської точки зору щодо бернського інциденту, який, як зараз видно, побляк і відійшов у минуле, не принісши будь-якої користі.

В усякому разі, не повинно бути взаємної недовіри і незначні непорозуміння такого характеру не повинні виникати в майбутньому. Я впевнений, що коли наші армії встановлять контакт у Німеччині і об'єднаються в повністю координованому наступі, нацистські армії розпадуться».

Крапка, — закінчив Рузвельт. — Лапки закрити. Це все, що я поки що можу зробити. Але це тільки початок. Росіяни, думаю, мене зрозуміють… Поставте дату: дванадцяте квітня тисяча дев'ятсот сорок п'ятого року…

… Це був останній документ, підписаний Франкліном Делано Рузвельтом.

«ПРЕЗИДЕНТУ ТРУМЕНУ,

Вашінгтон

Від імені Радянського Уряду і від себе особисто висловлюю глибоке співчуття Урядові Сполучених Штатів Америки з приводу передчасної смерті Президента Рузвельта. Американський народ і Об'єднані Нації втратили в особі Франкліна Рузвельта великого політика світового масштабу і глашатая організації миру й безпеки після війни.

Уряд Радянського Союзу висловлює своє щире співчуття американському народові в його тяжкій втраті і свою впевненість, що політика співробітництва між великими держа-вами, які взяли на себе основний тягар війни проти спільного порога, буде зміцнюватися й надалі.

Й. СТАЛІН.

Надіслано 13 квітня 1945 року».

Удар Червоної Армії. Наслідки — І

Поняття «тріскання», пов'язане, звичайно, з явищами фізичними, так само може бути віднесене до того, що сталося 16 квітня сорок п'ятого року, коли війська Жукова, засвітивши тисячі прожекторів, обрушили на позиції німецьких військ, які закріпилися на Одерському редуті, ураган снарядів, мін і бомб.

Тріщала не тільки оборона; тріщав рейх; те, що за мить до початку удару було ще структурою, волею маси супротивної сторони, зараз повільно, розірване стрімкими швидкоплинними тріщинами, невблаганно й гуркотливо осідало, підіймаючи при цьому смерч задушливого пилу й гару.

…В Цоссені, у штаб-квартирі Кребса, який замінив Гудеріана, телефони дзвонили без упину (зв'язок працював по-німецьки чудово); відомості з Одеру надходили через кожні п'ятнадцять хвилин.

Кребс, стоячи в кабінеті біля карти, спиною до присутніх, не міг не чути, як глухо, але не злякано вже, не пошепки, а відкрито, голосно, усвідомлюючи той жах, що насувався, хтось з офіцерів говорив його ад'ютантові Герхарду Болдту:

— Невже американці не встигнуть?! Адже вони на Ельбі, фронт відкритий, їхні танки в Цербсті, невже вони не захочуть увійти в Берлін перші?

Кребс оглянувся, подивився кудись поверх голів своїх штабних і звернувся до ад'ютанта:

— Будь ласка, з'єднайте мене з рейхсканцелярією: я повинен зрозуміти, куди все-таки переводять головний штаб? Моя пропозиція лишається такою ж — Берхтесгаден… І якщо вам не важко, то принесіть мені склянку вермуту…

Ад'ютант зв'язався з бункером; генерал Бургдорф на запитання про евакуацію лише смачно й поблажливо розсміявся, а відповів так:

— Евакуацію на Берхтесгаден уже практично закінчено, вся справа тільки в тому, коли виїде сам… Передайте Кребсу, що його запрошено в рейхсканцелярію 20 квітня на святкування дня народження фюрера…

…Увечері 19 квітня Борман залишився в кабінеті Гітлера, коли всіх запрошених на щоденну військову конференцію було відпущено. Лишатися віч-на-віч з фюрером було тепер не просто, хоч у бункері під рейхсканцелярією побудували не мало не багато шістдесят кімнат. Раніше, в січні ще, тут було порожньо, лише стояли пости охорони; Гітлер завжди перебував у «Вовчому лігві», в Східній Пруссії; тепер, після його переселення сюди, попід стінами на сходах, що вели в підземний лабіринт, товпилися гвардійці СС; в багатьох кімнатах розмістилися молоді хлопці з «особистого штандарту» Гітлера, всі як на підбір — двометрового зросту блондини з голубими очима; частину кімнат завалили ящиками з вином, анчоусами, сосисками, ананасами, креветками, шампіньйонами, шоколадом, ікрою, лососиною, шинкою; на генералів, що проходили мимо них, молоді хлопці з охорони уваги більше не звертали — спали, їли, пили, голосно сміялись, розповідаючи сальні анекдоти; тиші дотримувалися тільки біля особистих апартаментів Гітлера.

Останнє сховище фюрера складалося з кабінету, спальні, двох віталень і ванної; до кабінету примикав конференц-зал; неподалік обладнали веселеньку кімнатку для Блонди, собаки фюрера, і чотирьох її цуценят; трохи вище від цієї кімнати, найулюбленішої Гітлером, йшла анфілада з вісімнадцяти невеличких приміщень, де постійно працювала — за останнім словом техніки — телефонна станція; далі були дві кімнати, які віддали особистому лікареві Гітлера, професору, штандартенфюреру Брандту; потім — шість кімнат, призначених для штабу комісара оборони Берліна Геббельса; неподалік була кухня і кімната особистої кухарки Гітлера, майстра готувати вегетаріанські страви, фрау Манціалі; ще далі — велика їдальня й кімнати для офіціантів та слуг. Звідси внутрішні сходи вели в сад рейхеканцелярії; зробивши кілька кроків по цих сходах, можна було опинитися в прес-офісі, очолюваному Хайнцем Лоренцом; до нього примикала штаб-квартира Бормана, яку вів штандартенфюрер Цандер; поряд містилися кабінети посланника рейхсфюрера при ставці Гітлера обергрупенфюрера Фегеляйна, одруженого з сестрою Єви Браун, полковника Клауса фон Белова, адмірала Фосса, посланника міністерства закордонних справ при ставці доктора Хавеля, армійського ад'ютанта Гітлера майора