Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

подумати й про щось таке, що через ті сльози видалося їй неймовірно важливим, — про те, що вже в першу годину їхньої з братом зустрічі вони постали одне перед одним в отих клоунських балахонах. «Що б це означало: адже те, що ношу я, перейшло саме до мого брата?» — спитала вона себе. І раптом заплакала насправді. Причини, чому так сталося, вона не назвала б жодної, крім тієї, що сталося це в неї на радощах, і вона різко крутнула головою, так наче там було щось таке, чого вона не могла ні розікласти, ні скласти.

Водночас вона, цілком природно, міркувала про те, що Ульріх уже якось та знайде відповіді на всі запитання; міркувала, поки знов увійшов старий і розчулено поглянув на розчулену.

 — Ох, ласкава молода пані!… — промовив він, також похитуючи головою.

Аґата спантеличено звела на нього очі, та коли збагнула, яке недоречне це співчуття до її дитячої журби, в ній знову прокинулася пустотливість юности.

 — «Кинь усе, що маєш, у вогонь — навіть черевики. Коли в тебе вже нічого не зостанеться, не думай навіть про саван і кинься голим у вогонь!» — сказала вона слузі.

То був давній вислів, його захоплено процитував їй колись Ульріх, і старий несміливо, з розумінням усміхався у відповідь на м’яку й сувору мелодику цих слів, коли Аґата промовляла їх з блискучими крізь сльози очима, і поглядав туди, куди показувала рука господині, яка хотіла допомогти йому збагнути, вводячи його в оману, — поглядав на гору язиків, складених немовби для того, щоб розпалити з них багаття. Почувши «саван», він порозуміло кивнув головою, ладний не відставати від її слів, хоч їхній шлях і здавався йому трохи непроторенним; та після слова «голим», коли Аґата проказала той вислів ще раз, старий накинув на обличчя личину чемного слуги, вираз якої переконував, що він не бажає нічого бачити, чути й судити.

Поки він служив у свого старого господаря, цього слова при ньому жодного разу ніхто не згадував, хіба що казали «роздягнений»; але молодь була тепер інша, і своєю службою він їй, мабуть, уже не догодив би. Зі спокоєм на душі, з яким зустрічають завершення робочого дня, старий відчув, що його кар’єра тут добігла кінця. А в Аґати остання думка, перше ніж вона вирушила в дорогу, була: «Чи кине Ульріх і справді все у вогонь?»

22. Від критики Конятовського на теорему

Данієллі до гріхопадіння. Від гріхопадіння

до загадки сестринських почуттів

Стан, у якому Ульріх вийшов з палацу графа Ляйнсдорфа на вулицю, нагадував тверезе відчуття голоду. Ульріх спинився біля дошки з об’явами, щоб потамувати свій голод на міщанську буденність усілякими повідомленнями та оголошеннями. Кількаметровий щит був увесь обписаний словами. «По суті, складається таке враження, — спало йому на думку, — що саме ці слова, які трапляються на всіх перехрестях і в усіх кінцях міста, мають пізнавальну цінність». Ті слова здавалися йому ріднею отих банальних штампів, що ними у важливих життєвих ситуаціях послуговуються персонажі популярних романів. І він читав: «Чи носили ви коли-небудь щось таке саме приємне й практичне, як шовкові панчохи фірми «Топінам»?», «Його світлість розважається», «Нова редакція Варфоломіївської ночі», «Затишний відпочинок у «Чорному конику», «Запальна еротика й танці у «Червоному конику». Неподалік йому впав у вічі політичний плакат: «Злочинні підступи». Проте стосувався він не паралельної акції, а хлібних цін. Ульріх відвернувся й за кілька кроків побачив вітрину книгарні. На картонній табличці, що стояла поряд із п’ятнадцятьма однаковими, поставленими один побіля одного томами він прочитав: «Новий твір великого письменника». Напроти цієї таблички у другому кутку вітрини стояв додаток до того п’ятнадцятитомника з надрукованою на машинці вказівкою на ще один твір: «І чоловік, і жінка з однаковим захватом зачитуються «Вавилоном кохання», що його написав.»

«Великий» письменник?» — подумав Ульріх. Він пригадав, що читав лише одну книжку цього автора і ще тоді поклав собі ще однієї вже ніколи не читати. Однак відтоді той чоловік став знаменитістю. І Ульріхові, коли він стояв отак перед вітриною німецького розуму, на думку спав давній солдатський жарт: «Мортаделла!» Так за часів його військової служби прозивали одного непопулярного дивізійного ґенерала (за популярним ґатунком італійської свинячої ковбаси), а тим, хто питав, що це має означати, відповідали: «Трохи свиня, трохи — віслюк!» Ульріх залюбки розвивав би це порівняння й далі, якби його роздумів не урвала якась жінка, що звернулася до нього зі словами:

 — Чи й ви очікуєте тут трамвая?

Так Ульріх здогадався, що стоїть уже не перед книгарнею. Він і не завважив, як тим часом спинився перед табличкою на трамвайній зупинці. Жінка, що звернула на це його увагу, була із заплічником і в окулярах; вона виявилась його знайомою — астроном, асистентка з інституту, одна з небагатьох жінок, котрі в цій чоловічій галузі робили щось значне. Він поглянув на її ніс і мішки під очима, які від щоденного розумового напруження почали нагадувати ґутаперчеві підпахівники; потім унизу побачив підтикану грубововняну спідницю, а вгорі — куріпкове перо на зеленому капелюшку, який вінчав її вчений образ; нарешті всміхнувся і спитав:

 — Чи не в гори зібралися?

Так, доктор Штраштиль їхала на три дні в гори — «перепочити».

 — А що ви скажете про роботу Конятовського? — спитала вона в Ульріха.

Ульріх нічого не відповів.

 — Кнеплер лютуватиме, — кинула вона. — Але критика, яку Конятовський наводить на Кнеплерів висновок з теореми Данієллі, цікава. Ви теж так гадаєте? На вашу думку, цей висновок можливий?

Ульріх стенув плечима. Він був один із тих математиків, яких називали логістиками і які взагалі нічого не визнавали за правильне й створювали нове фундаментальне вчення. Але й логіку логістиків він теж не вважав за цілком правильну. Якби він працював далі, то ще раз повернувся б до Арістотеля; щодо цього Ульріх мав власну думку.

 — Однак я вважаю, що кнеплерівський висновок не лише невдалий, а й просто хибний, — зізналася доктор Штраштиль.

Так само легко вона могла б заявити, що вважає цей висновок невдалим, але, попри все, в головних його положеннях не хибним; доктор Штраштиль знала, що мала на увазі, але звичайною мовою, де слова не мають точного значення, ніхто не може висловитись